Мешканка одного з шахтарських містечок Ольга в 2013 році купила разом з чоловіком квартиру в Донецьку. Господарі терміново продавали її за помірну ціну, бо їхали до Харкова на постійне місце проживання. Тоді, вісім років тому, молода сім'я раділа, що їм за нормальну вартість пощастило придбати квартиру в самому центрі міста. Зручна транспортна розв'язка, поруч школа й садочки, чого бажати родині, де підростають діти?

У той же час Ольга з чоловіком обирали, куди саме переїхати — до Одеси, або до Донецька. Недовго думаючи, обрали другий варіант, бо на той момент Донецьк був зеленим, благополучним містом, де можна ростити дітей, була купа можливостей для заробітку, відпочинку та саморозвитку.

Чемпіонат Євро-2012, що минув тоді нещодавно, підніс Донецьк на новий щабель благополуччя, зробивши його одним з найкомфортніших міст України. Та й близькість до рідних людей була вирішальною. А потім настав 2014 рік. Вибухи снарядів, тривожні сирени і страх за життя стали того літа постійними супутниками для Ольги та її родини.

У якийсь момент вона з чоловіком, старенькою матір'ю і двома маленькими дітьми (один з яких на той момент тільки народився), кинули все і переїхали до Одеси. Почалося нове життя в новому місті, але затриматися там не довелось. Перешкодою, щоб почати все з нуля, стало квартирне питання.

Загалом, вони прожили в Одесі близько двох років. Всі члени сім'ї після переїзду оформили переселенські виплати, найбільше отримувала мама-пенсіонерка і маленькі діти. Але цих коштів не вистачало, щоб покрити оренду трикімнатної квартири в Одесі. З роботою у чоловіка виникли складнощі, Ольга через маленьких дітей на повну працювати не могла, заощадження танули.

Після сімейної наради, вся родина прийняла рішення повернутися до Донецька назад. І загалом, історія цієї родини є однією з типових для сімей з окупованих територій. Здається, що останнім часом голоси ВПО лунають все тихіше, а держава воліє звітувати про успіхи реформ, ніж про ті питання, які так і лишаються невирішенними.

У рамках спільного проекту Українського кризового медіацентру та Естонського центру Cхідного партнерства ми зустрілись з представниками різних галузей, починаючи від правозахисників, закінчуючи чиновниками сфери послуг. І хай тема переселенців Донбасу не була в наших зустрічах основною, вона червоною лінією проходила через всі обговорення. Зокрема, стало відомо що в деяких переселенців з'явилась надія отримати житло на пільгових умовах.

За даними Міністерства соціальної політики, на всій території України проживає близько півтора мільйонів внутрішньо переміщених осіб. Чимало з них досі мають невпевненість у своєму майбутньому, яка зокрема пов'язана з житлом. Доступні кредити дадуть шанс хоча б частині переселенців вирішити квартирне питання.

Проект з пільгового кредитування на житло для внутрішньо переміщених осіб був запроваджений в рамках Угоди між Кабінетом міністрів України та Урядом Швейцарії й за підтримки німецького Державного банку, кооперуючись із Міністерством з питань реінтеграції окупованих територій. Основною метою є проекту є допомогти переселенцям налагодити життя в районах підконтрольних Україні.

Окремим питанням постає, як захистити тих людей, що живуть на непідконтрольних Україні територіях. Приклади Північного Кіпру та Придністров'я демонструють, що землі в невизначеному статусі можуть знаходитись десятиріччями. Про жоден розвиток, звісно, не йдеться, проте люди там продовжують жити.

Робити прогнози, коли окуповані території Донецької та Луганської областей повернуться під контроль України, за яких умов та в якому стані вони будуть на той момент, робити вкрай складно. Аналогічна ситуація складається з окупованим Кримом, хоча там і не було активних військових дій.

За усіма обговореннями статусу окремих територій Донеччини та Луганщини, міжнародними домовленностями, військовими діями стоять мільйони людських доль, яких тим чи іншим чином торкнулась війна. І ті хто виїхав подалі від рідних домівок, пристосувавшись до нових умов, і ті, хто залишився на місці, серйозно постраждали від війни.

Навіть якщо ніхто з оточення не загинув, якщо всі в родині залишились живі та здорові, майно вціліло, кожен з мешканців територій, де прокотилась війна, зазнав як мінімум серйозної психологічної травми, з наслідками якої доведеться жити все життя. Як і з невизначеністю того, що буде з ними далі в майбутньому.