Кожен український регіон має свою специфіку. Південні та східні області нашої держави часто розглядаються в одному політичному контексті через історичні умови, в яких вони формувались. Звісно, між ними не можна ставити знак "дорівнює" , бо Донеччина й Одещина дуже відрізняються між собою за багатьма чинниками.

Проте трапляються й спільні речі, характерні саме для цих областей. Зокрема якщо мова йде про роботу регіональних ЗМІ, можна помітити, що риторика там мало в чому відрізняється. І виникає розуміння, що медіагалузь в регіонах потребує значних реформ, щоб бути здатною успішно протистояти впливам ворожої пропаганди.

Так нещодавно в рамках спільного проекту Українського кризового медіацентру та Естонського центру Cхідного партнерства регіональні представники ГО "Детектор медіа" та Група з аналізу гібридних загроз презентували результати дослідження "Дезінформаційний ландшафт у східній та південній Україні : спільні наративи та джерела".

Акцент був зроблений на загальноукраїнських медіа, проте говорилось і про регіональні ЗМІ. Загалом, проросійські наративи тісно вплетені в контекст і не завжди зрозуміло, чи то специфіка регіону, чи то вираження суспільно-політичної обстановки. Але загалом спостерігається, що вплив російської пропаганди просякає в усі сфери. В хід йдуть як старі, так і нові джерела інформації.

За результатами дослідження, телебачення досі є популярним, однак стрімко набирають поширенняі соціальні мережі. До топ-10 входять канали группи Медведчука, жителі півдня та сходу їм довіряють найбільше. Приблизно 40 % респондендтів сказали що мають доступ до російських ЗМІ, а 12 % прямо сказали, що вони їм довіряють. Люди, відповідаючи на ці питання часто вагались, соромились дати відповідь, яка вважається непопулярною, тому можна припустити, що цей відсоток значно більший.

Російська пропаганда централізована, однак прокремлівський порядок денний у загальнонаціональному та регіональному інформаційному просторі не домінує. Центральними є переважно побутові теми. На медіа, близькі до пулу ОПЗЖ, припало до 70 % дезінформації. Якщо брати регіони, до прикладу одеський "Таймер", то спостерігається така ситуація, що там береться інформація з центральних медіа, просто переопубліковується готовий матеріал, без особливого креативу. Умовно ніхто нічого не вигадує, інформація досить централізована.

Якщо говорити про наслідки, то поляризація думок серед жителів півдня та сходу залишається. Частина говорить, що Росія почала війну, а ще частина — що Україна. Але тривожним сигналом лишається те, що зросла кількість людей, які сумніваються. Люди, які ще кілька років тому відслідковували роль російської агресії в українських подіях, стали сумніватися в цьому. Це тривожний тренд, бо це люди, яких починає потрохи переманювати російська пропаганда на свій бік. В порівнянні з попередніми роками, їх кількість зросла на 10 відсотків.

Не всі наративи російської пропаганди діють однаково. Так не дуже людей торкає питання церкви. У соціальних мережах відвертої російської пропаганди теж мало. Вона є там, де місцеві еліти сповідують такі наративи та доносять їх до громадськості. Це своєрідна опортуністська дезінформація. Їм вигідно в даний момент доносити ту чи іншу точку зору , бо хочуть виграти вибори, отримати підтримку.

Коли мета досягнута, нерідко риторика змінюється. Буквально через тиждень політичні еліти можуть казати зовсім протилежні речі. На зміну відвертим фейкам приходить антизахідна риторика, що всім керує Захід, при тому що твердження хто саме цей "Захід" постійно змінюються. Це теж викликає занепокоєння, бо така дезінформація досить розмита і вона не про фейки, а про маніпуляції.

Не завжди такі речі подаються прямо. Публікацією може бути не стаття про антизахідні наративи, може бути матеріал про проблеми України, а потім тоненько підводять, що в цьому винне зовнішнє управління. Так 58 % респондентів на Півдні та Сході вважають, що всі найважливіші рішення в Україні з 2014 року приймаються під впливом західних держав. І про це говориться не в позитивній конотації.

Як тільки щось не виходить — можна звинуватити умовних "соросят". Люди готові звинувачувати умовний Захід за всі невдачі та провали українців. Про війну говориться тільки на територіях, близьких до безпосереднього фронту. Чим далі від нього — ти менше ця тема цікава населенню.

На руку проросійській пропаганді грає, на жаль, недосконалість охоплення ЗМІ, особливо ця проблема представлена в регіонах, що межують з окупованими територіями. Так на презентації одна з журналісток Херсонщини відзначила, що в багатьох районах українське телебачення банально не тягне, а от російське з сусіднього Криму є чи не єдиними доступним джерелом інформації.

Україна, фактично, сама віддає всі козирі в руки ворожої пропаганди, яка чинить свій згубний вплив на населення. В кожному випадку, система поширення медіа потребує серйозних реформ, без яких годі й думати, що проукраїнська риторика зможе гідно конкурувати з пропагандою північної сусідки.