Одесит Сергій минулої осені втратив брата. Останньому було всього 37 років, його життя забрав рак печінки. Проблема почалася з гепатиту, який лікували три роки. Лікарка не змогла діагностувати рак, перш ніж метастази не дійшли до кісткових тканин і не відбулися зміни зовнішнього характеру ключиці. Більш того, відзначалась позитивна динаміка. Багато часу було згаяно перед тим, як була встановлена причина нездужання. Далі були обстеження за профілем, які вже нічим не могли зарадити.

Проблема одеського онкодиспансеру, на думку Сергія, полягає в тому, що людину просять здати аналізи та відпускають додому, а чекати результати тиждень. Результати прийшли, щоб прояснити ситуацію потрібно ще одні, хоча відразу просили: «Може, повний спектр обстеження? Просто щоб не гаяти час». Відповідь була: «Немає поки що приводу». У результаті понад місяць незнання. Тут родині допоміг знайомий лікар, який підключився, визначив серйозність того, що відбувається, і скерував до Києва, оскільки з такою формою захворювання в Одесі ніхто допомогти не міг.

Чоловік відзначає загальне ставлення байдужості до людей в біді. Відвертається від пацієнта як конкретний лікар, так цілі установи, міністерство, країна. В інтернеті мінімум інформації про доступні ліки, програми допомоги. Ті препарати, які є, ніхто не може рекомендувати. В аптеках продають не сертифікований товар, в упаковках без перекладу. Ніхто не контролює якість медикаментів, які коштують понад тисячу доларів, не кажучи про інше. Як тільки онкохворий пацієнт потрапляє до лікарні, він опиняється в атмосфері повної безвиході.

Особливо складною ситуація була в районній лікарні, де розпочиналась боротьба за здоров'я. Там медсестри, в неопалюваних взимку приміщеннях, гріли під кофтами ампули для ін'єкцій і заплющували очі на обігрівачі в палаті, заборонені керівництвом. Було лікування й у приватній клініці, де теж щоразу виникав новий фахівець. Складалося враження, що й там база недосконала та мало хто заповнює історію пацієнта, рятувала папка з аналізами на руках.

Попередні результати аналізів нікого не хвилювали, доки сам не зателефонуєш, не почнеш ставити запитання, не скажуть, що потрібно негайно вжити заходів. Розуміючи, що ситуація критична, призначають візити хворому через тиждень. А коли ледве вдалося домовитися про прийом раніше і приїхати, почули дорікання, що в такому стані не можна здійснювати тривалі поїздки, що це загрожує здоров'ю.

Хеппі-енду в тій історії не було, як і в багатьох тисячах інших аналогічних. Хоча, звісно, вистачає позитивних випадків, коли люди виліковуються й проживають довге життя. Все залежить від багатьох факторів, починаючи від типу онкологічного діагнозу, закінчуючи наполегливістю рідних. Медична реформа зробила таку допомогу доступнішою, але не для всіх. Ті, кому пощастило отримати діагноз на початкових стадіях, мають великі шанси на одужання з мінімальним втручанням.

Попри всі позитивні зрушення, Одеса багато в чому відстає у лікуванні раку. Зокрема, тут практично неможливо пройти променеву терапію. Сьогодні в місті лише три лінійні прискорювачі, які надають таке лікування. Усі вони знаходяться в онкодиспансері. Техніка давно морально та фізично застаріла. Крім того, вони призначені для лікування онкохворих з усієї області, а за нормативами має бути один апарат на 250 тисяч жителів населеного пункту. Тобто тільки для самої Одеси необхідно чотири таких апарати.

Є лінійні прискорювачі у відділенні променевої терапії та радіології міської клінічної лікарні №11. Однак вони не працюють і місто не виділяє кошти на придбання нових. Сьогодні одеські лікарі направляють своїх пацієнтів на променеву терапію до інших міст, зокрема до Рівного, Кропивницького та Херсона. Ці обласні центри значно менші за Одесу, їхні обласні та міські бюджети значно скромніші, проте там знайшли можливість допомагати пацієнтам з онкологією.

На жаль, в Україну передові технології лікування раку доходять пізніше, ніж до багатьох розвинених країн. Однак навіть лікування за кордоном, як свідчить негативний досвід багатьох — не панацея. Тому, хто хоче врятувати своє життя або близької людини, за критичних обставин і без необхідної бази знань дуже важко визначити, де лежить шлях до порятунку, а де просто чергова спроба нажитись на людському горі. Проблема організації онкологічної служби полягає не тільки в тому, що в нас деяких речей немає. А ще й в тому, що не робиться і не покращується те, що можна вдосконалити в існуючих умовах.