Українські в'язниці та слідчі ізолятори викликають чимало критики. Вона стосується як умов отримання, так і порушення прав людини, які приховані за високими мурами. Правоохоронну систему нашої держави не реформували вже останні тридцяти років, тому з того часу накопичилось чимало проблем.

Вони стосуються наших інфраструктурних об'єктів, умов утримання, підходів в системі, недосконалого законодавства. А в умовах, коли ув'язнення подекуди стає методом політичного тиску, а не а не покарання злочинця за скоєні дії, ця тема стає як ніколи актуальною.

За даними Міністерства юстиції, сьогодні є проблема з переповненими слідчими ізоляторами, а от в'язниці не наповнені. На 32 000 засуджених в нас близько 80 місць у тюрмах. А в'язниці це дуже дороге задоволення для платників податків. Це й персонал, й комунальні видатки на утримання самих засуджених, медичне забезпечення й інші речі. Тому сьогодні систему доводиться оптимізовувати у різних напрямках. Один з них – скорочення кількості тюрем на їх ремонт.

Мін'юст обирає колонії й місця відбування покарань, які є в найгіршому технічному стані, щоб не вкладати кошти на ремонт. Їх планується оптимізувати, а засуджених переводимо до інших в'язниць, таким чином наповнюючи їх. Тим самим автоматично скорочуюються видатки, засуджені отримують якісніші умови тримання, переїжджають до захищеніших будівель.

Реформа, яку запроваджує міністерство юстиції, веде до того, що в'язниць в Україні має стати менше. Але умови утримання засуджених мають бути близькі до європейських. Непотрібні державі об'єкти для виконання покарань планується продавати, а за отримані кошти будуватимуться нові слідчі ізолятори. На жаль, багато таких установ сьогодні не відповідає нормам утримання. Деякі з них ще можна відремонтувати, однак існують і такі, відновлення яких є недоцільним.

Слідчий ізолятор Одеси, за словами Олени Висоцької, перебуває технічно в найжахливішому стані серед усіх ізоляторів України. Він входить до топ-3 установ, які недоцільно відновлювати та ремонтувати. Тому його теж планується продати. Ідея полягає в тому, щоб за містом, за кошти вилучені з продажу земельних ділянок, які знаходяться під установою (на кшталт 51 та 74 колонії) побудувати сучасний слідчий ізолятор за містом, перевезти туди засуджених та тих, хто чекає на вирок.

В Міністерстві юстиції кажуть, що продаж тюрем це не самоціль, а інструмент реформи, завдяки якому з'явиться можливість зекономити кошти платинків податків на будівництво нової інфраструктури. Основна мета — реституалізація та зменшення рецидиву. Тут на допомогу приходить інститут пробації.

Поняття "пробація" з'явилось в нашій державі в той час, коли Україна почала співпрацювати з Європейським Союзом. Розвиток та розширення пробації, її ефективне застосування на практиці допоможе працювати з людиною на волі для того щоб вона не сприймала в'язницю як додаткову школу злочинності. Є злочинці, яких дійсно треба ізолювати від суспільства. Однак вистачає людей, що вчинили не насильницькі злочини, з якими можна співпрацювати та скоригувати їх майбутню поведінку на волі.

Пробація є безпечнішим способом роботи з таким контингентом людей та дешевшим для громадськості. Тут береться до уваги не тільки економічна складова, де не платники податків утримують засуджених, а вони забезпечують самі себе. Пробація також сприятиме тому, що людина не побачить злочинну атмосферу, не буде проникатися тюремною субкультурою, не буде навчена, як вчиняти нові злочини.

Злочинців не утримують, а працюють з ними на волі. Бо в'язниця в нинішньому стані не може бути таким острівцем безпеки в суспільстві. Адже строк покарання рано чи пізно закінчується. Позбавлення волі, на думку європейських експертів, дуже примітивне уявлення про безпеку суспільства. Людина виходить з зон відбування покарання, починає жити в суспільстві. І дуже часто невміння адаптуватися до нього спонукає колишнього ув'язненого на нові злочини.

У роботі служби пробації ключовим партнером української влади виступив проект ЄС «Право-Justice». Це була спільна спроба українського Мін'юсту та європейських партнерів просунути українську систему карного правосуддя ближчою до європейських стандартів. Ключова мета існування системи пробації – збалансувати інтерес безпечки суспільства та інтерес реабілітації ув'язнених. Мова не йде про те, щоб всіх порушників закону випустити на волю. Все залежить від того, який саме злочин вони вчинили і від їхньої поведінки.

Служба пробації повинна за ними спостерігати та намагатися змінити їхню поведінку. В цьому й полягає ключова мета реформи системи покарань. Вона не обмежується елементом спостереження за поведінкою та моніторингом. Пробація, в першу чергу, це альтернативний підхід до покарань. Але до його розробки має підключатись не тільки Мін'юст, а й правоохоронні органи, прокуратура, судова влада. Основна мета – змінити підхід до покарань.

За п'ять років роботи служби пробації експерти «Право-Justice» відзначили, що кількість рецидивів зменшується, коли люди тримаються на свободі. За їх поведінкою, звісно, варто слідкувати та коригувати її. Це задача всіх ланок суспільства, від соціологів до роботодавців. Частина людей, що вчинили злочини, мають всі шанси повернутися до законослухняного життя. Існуюча система покарань має сприяти виправленню, а не ізоляції певних груп людей. Саме тоді суспільство буде в більшій безпеці, ніж в існуючих умовах.