Жінки під вітрилами

Informer.od.ua

Жінки під вітрилами

Жінки бувають різні. Хтось виглядає з берега "чарівні" вітрила, а хтось керує ними сама.

Якось за чашкою кави ми з подругою обговорювали найяскравіші спогади у житті. У мій топ-10 однозначно увійшла вперше побачена вітрильна регата. Пам`ятаю, що спочатку трохи нудилася, бо вітер віяв у «неправильний» бік, а мотором за умовами змагань користуватися було заборонено. Яхти-учасниці десь пів години просто маневрували поблизу Одеського Морвокзалу, ми – журналісти та глядачі – товклися на палубі катамарану… А потім – вітер наповнив різнокольорові вітрила. Вони летіли над водою і були схожі водночас на величезних метеликів та пелюстки якихось дивовижних квітів. Цю картину просто неможливо повністю передати словами, або зафіксувати професійною фото- чи відеоапаратурою. Втім, не всі жінки просто милуються.

Легенда одеського яхтингу – Тамара Повєткіна, яхтений капітан, входить до Ради Чорноморського яхт-клубу.

Я дуже рада, що світ дрейфує у бік рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

У 80-ті роки ХХ сторіччя Тамара Миколаївна прославилася разом із першим (на радянському просторі) жіночим екіпажем яхти «Елада». А починалося все ще у 60-ті, коли студентка Одеського інституту морського флоту ходила на тренування.

Із тридцяти учасників у секції було лише три дівчини, – згадує Тамара Миколаївна. – Там я отримала свої перші права. У СРСР дівчата могли змагатися у певних видах олімпійських дисциплін, але потім, після завершення спортивної кар`єри, яхт вони, звісно, не бачили. Крейсерський вітрильний спорт взагалі був винятково чоловічим.

Я закінчила навчання, працювала, потім мене запросили до нашого інституту, і завкафедрою пообіцяв можливість користуватися службовою яхтою. Саме тоді організувала перший жіночий екіпаж. У різні часи склад трохи змінювався, були і студентки, і дорослі співробітниці інституту ( від чотирьох до восьми). Наша «Елада» була тоді певним дивом, як я сміялася – «вченою мавпою». Про нас охоче писали журналісти. Колеги-яхтсмени часто допомагали, але перші роки дехто чекав, що яхту у нас заберуть. Це зараз GPS, а тоді все по компасу та приймачу… Та й у першій гонці (вона складалася з кількох етапів) ми не фінішували. Шторм, стомилися, вирішили не ризикувати. Просто досвіду було мало.

Потім вже їздили на змагання в Болгарію, в Англію – на запрошення Королівського яхт-клубу, у США … Багато що є згадати. «Елада» вже старенька, я віддала її інституту у 2017-му, сама тепер просто катаюся на яхтах з колегами. Але ми стали прикладом для багатьох інших жінок. Я не бачу особливої різниці між жінками та чоловіками у яхтингу. Хіба ось щоглу чоловікам знімати простіше.

Можливо, в перші роки було більше внутрішнього хвилювання («зі мною мама двох дітей, чи маю я право ризикувати?»). Але ж будь-який капітан хвилюється за свій екіпаж. Зараз яхтинг стає технічно простішим та безпечнішим. Я дуже рада, що до нашого Чорноморського яхт-клубу ходить багато талановитих дівчат та жінок, і що світ дрейфує у бік рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

Ще одна наша землячка – Катерина Гуменко – багаторазова чемпіонка України та Європи, чемпіонка світу (у 2015-му, коли їй було лише 17). Зараз дівчина одночасно закінчує дві вищі освіти – «фізкультурну» та економічну – та займається з дітьми у яхт-школі.

У яхт-клуб вона прийшла практично випадково, трохи пізніше основного набору і… вже на другому тренуванні перекинулася у бухті.

Не розійшлася із зустрічним човном, не впоралася з нестандартною ситуацією, – згадує Катерина. Перелякалася, але згодом вирішила повернутися. «Я не тренувалася взимку, але тренер вирішив, що тато мене кудись «вивозив» на теплі моря, бо я переганяла навіть старших та досвідченіших дітей. На багатьох серйозних змаганнях могла вийти вперед, але не завжди втримувала результат, не вистачало досвіду та стабільності. На Олімпіаді в Нанкіні була четвертою.

А чемпіонат світу Laser World Championships -2015 відбувався в Нідерландах. То був для мене загалом вдалий рік. Перед змаганням яхти обов`язково обмірюють (я виступала на Лазер 4.7). Мені приклеїли номер 111 і пожартували: «Всі одиниці, залишилося тільки виграти.

У липні Катерина брала участь у чергових змаганнях і стала третьою на одному з етапів Чемпіонату України. А ще вона зізнається, що дуже комфортно почуває себе у ролі тренерки. «У мене наймолодша дитяча група: від 7 до 12 років, – каже Катерина. – Вони ще швидко стомлюються, тому заняття у нас по півтори години три дні на тиждень. А я встигаю ще й вчитися та брати участь у змаганнях».

За словами Каті, до 18 років дівчатка цілком спокійно конкурують з хлопчиками і часто навіть випереджають їх. Дорослим трохи складніше, тому, наприклад, на одномісній яхті «жіноче» вітрило 5,7 «квадратів», а «чоловіче» – 6,7- 6,8.

Втім яхтинг – то не лише про спортивні рекорди. Наталі Каптусаровій цього року виповнюється 48, а яхтингом вона захопилася лише три роки тому.

Та я у нашій чартерній команді взагалі найменша за віком, – каже вона. – Нас семеро подруг і троє вже подолали бар`єр у 60 років. Я працюю в прес-службі банку, інші – це ріелторка, ендокринологиня, пенсіонерка, санітарка, ще одна займається ландшафтним дизайном… Просто маємо спільне захоплення.

Усе почалося із того, що знайомі, які катають туристів, запросили на невеличку прогулянку. Я так захопилася, що потім кілька разів їздила вже за свої гроші. Просила то покермувати, то канат потримати. А потім одна наша подруга «підкинула» модну туристичну тему. Яхта як готель. Ми прилетіли в Грецію, орендували яхту (там був капітан) і стали матросами. Серед нас була одна яхтсменка, інші – аматорки. 10 днів переходів, кожен день – новий острів, ночуєш на яхті. Знаєте , це було набагато цікавіше і навіть дешевше, ніж готель «все включено».

Саме після цього я вирішила отримати офіційну ліцензію капітана. Ходила у школу «Катран». Півтора місяця, 14 занять, по 4 години теорії в класі + практика. Серед предметів: метеорологія, навігація, будова яхти, безпека, медицина… Із англійською в мене було непогано, але потрібно знати багато термінів і так званий «морський алфавіт». Не «Тетяна, Борис», а «танго, браво». Бо англійською в морі спілкуються представники різних націй, щоб не плутатися.

Було непросто, але мене «заїло». Чоловіки інколи вважають, що все знають, я ж не соромилася ставити питання. Викладацький склад дуже підтримував. Помічала поблажливе ставлення саме від учнів, досвідчені яхтсмени – то вже справжнє міжнародне братство. Тут я зустріла дуже багато цікавих людей.

Серед мого кола знайомих яхтсменів-чоловіків – близько сотні, жінок – десь дванадцять. Я вам так скажу: жінці може бути некомфортно на спортивній яхті, бо там немає туалету і треба брати відро. А на круїзних є туалет, душ, автоматика, і ним перевернутися складно. Жінки з усім можуть розібратися. Навіть якщо чогось боїтеся – завжди можна викликати техпідтримку.

У квітні цього року хотіли влаштувати місячний перехід від Азорських островів до Іспанії, але … втрутився коронавірус. Зараз в Одесі я виходжу в море 2-3 рази на тиждень. Море дарує мені почуття свободи, звільнення від побутових проблем. Тут я насолоджуюсь кожним днем життя.

Наймолодша серед моїх співрозмовниць – 13-річна Аліна Шаповалова, одна з надій вітчизняного вітрильного спорту. Тренується вона з восьми років.

Почалося з того, що яхтингом захопився тато, мама стала «групою підтримки», Аліна теж продовжила сімейну традицію. Зараз вона тренується на одномісних яхтах класу «Оптиміст». У світі це – найпоширеніший клас для дітей віком від 7 до 15 років. В її групі – шестеро людей, із них – дві дівчинки. Серед основних досягнень – минулого року стала чемпіонкою України у загальному заліку («Але потрібно ще багато вчитися, вдосконалювати володіння своїм тілом і техніку керування човном»).

У складі екіпажу ходить і на великих яхтах. На недавніх липневих змаганнях (Кубок губернатора) їхня команда виборола друге місце.

«Стежила за маршрутом, сиділа на рулі. Трохи засмутилася, хотілося бути першими» , – каже дівчина. Пандемія трохи перекроїла плани, поки що відмінили відбір на Чемпіонат світу та Чемпіонат Європи. Але є вітчизняні змагання, наприклад в Києві у вересні. І ще я хочу сказати: яхтинг – це прекрасний спорт!»

А ще вона зізнається в тому, що в тренуваннях її дуже підтримують батьки. На запитання про олімпійські амбіції відповідає мама: «Ми ще так далеко не дивимося, просто ростемо зі своєю дитиною».

Багато знає про яхтсменок та яхтсменів директор Чорноморського яхт-клубу Альберт Кабаков.

Минулого місяця клуб відзначив 145-річний ювілей. Через карантинні обмеження свято видалося не таким масовим, як хотілося б, але в змаганнях взяли участь понад 60 дітей та 180 дорослих. Варто зазначити, що останнім часом одесити дещо побоювалися, що яхт-клуб приватизують, а територію віддадуть під забудову, але останні новини більш-менш втішні. Сам Альберт Васильович починав у вісімдесяті із занять відсерфінгом і на яхти «переключився» років 15 тому.

У вісімдесяті вітрильний спорт був менш масовим та доступним, – каже мій співрозмовник. – Зараз багато шкіл: і для дітей, і для дорослих. Багато хто оцінив яхтений чартер. Серед дорослих учасників регат я бачу немало жінок. Мені здається, якщо і є якісь проблеми, то це не через стать, а через характер.

Є певна категорія чоловіків, які завжди хочуть чоловічий клуб чи хоч гараж, де буде своя «ніша». Є дуже схильні до конкуренції. Знаю випадок, коли батько залишив на березі дочку, якій буквально перед стартом через необережність розчавило кінчик пальця. Ми самі повели її в травмпункт, бо батько почав гонку. Є навпаки – дуже турботливі чоловіки. Водночас я зустрічав сімейні пари (деяким по 50-70 років) , які прекрасно подорожують разом, ділять радощі та небезпеки і не відчувають ніяких проблем. Їм комфортно разом. Є багато «змішаних» екіпажів.

На мій погляд, просто потрібно звертати увагу на фізичні характеристики. Чоловік, наприклад, може не розрахувати, що жінці важкувато зробити певну операцію, може бути потрібно більше часу, ніж йому. Бувають сильні дівчата та невисокі хлопці. Для мене як капітана важливо, коли людина об`єктивно себе оцінює. Не треба ускладнювати ситуацію, щоб потім рятувати когось за бортом. Але від статі це не залежить. Так само як і бажання стати під вітрила.

Спілкувалася:

Наталя Шевчук

Фото з соціальних мереж та вікдритих джерел.

Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром, Незалежною громадською мережею прес-клубів України та за підтримки Української медійної програми (Інтерньюз)

Інформаційно-аналітичний сайт informer.od.ua є медійним проектом ГО "Інститут політичної інформації".