Жінка від античності до сучасності
Як суспільство формує гендерні стереотипи?
Кожна людина – індивідуальна і неповторна, але в той же час є продуктом суспільства. Наскільки об`єктивними є наші уявлення про «типову» жінку, як впливають на формування цього образу історичні, географічні, економічні, культурні та інші особливості? Давайте порівняємо.
«Ставлення до жінки в Еладі було досить прагматичним»
Колиска європейської цивілізації –Давня Греція. Серед імен-особистостей тієї епохи, чия слава дійшла до нас крізь тисячоліття, більшість – чоловічі. Тим цікавіше послухати про роль жінки у цьому суспільстві. Розповідає Тетяна Бикадорова – завідуюча Античним відділом Одеського музею Західного та Східного мистецтва.
Давня Греція не була єдиною державою. Міста-поліси могли карбувати власну монету та мали певні відмінності у своїх законах та звичаях, – каже Тетяна. – Але вивчення античності здебільшого афіноцентричне, тому почну з Афін. Типова афінянка була відстороненою від політичного та громадського життя. Більшість дівчат не вчили нічому, крім навичок домогосподарства, вміння прясти і ткати. Дружина, мати, домогосподарка – ось практично усі схвалені суспільством ролі. Дім небажано було залишати без супроводу (йдеться про громадянок, а не рабинь). Поспілкуватися та поділитися новинами жінки могли біля якогось джерела, куди регулярно ходили по воду. А ще – кілька разів на рік брали участь у суто жіночих святах. Це було пов`язане з релігійними культами, але давало можливість трохи «відірватися», говорячи сучасним сленгом.

В той же час на островах Іонії (зокрема – Лесбосі) становище жінок відрізнялося. Там дівчата могли отримувати освіту, вивчати різні мистецтва, літературу. Крім цього, могли брати участь у громадському житті, успадковувати майно і юридично мали майже ті самі права, що й чоловіки.

Своєрідна ситуація була в Спарті. Чоловіки там весь час або воювали, або готувалися до чергової війни, жінки повинні були обходитися без них. Тому жительки Спарти могли самостійно ходити на ринок або захищати свої інтереси в суді. Головним завданням жінки було народити нових громадян-воїнів. Тому, наприклад, закони напівміфічного царя Лікурга звільняли батьків від необхідності давати посаг за доньками, щоб усі діти були в рівних умовах. З цією ж метою велику увагу приділяли фізичному розвитку.

Історики писали також про племена амазонок (це, до речі, десь і наші землі – Північне Причорномор`я). Археологічні розкопки курганів, де знаходять і чоловічі, і жіночі скелети з багатою зброєю, підтверджують, що тут була територія певної гендерної рівності.

Особливу категорію складали гетери. Вони вміли співати й танцювати, вирізнялися освіченістю. Їх цінували головним чином як цікавих співрозмовниць, тому вони були своєрідним містком між жіночим і чоловічими світами. Одна з найвидатніших представниць цієї когорти – Аспазія – подруга, а потім дружина давньогрецького державного діяча Перікла. Це була не просто приваблива жінка, вона зналася на філософії і була доброю ораторкою.

До речі, в Давній Греції справді були свої жінки-філософи, інша справа, що говорити про це якось не вважали за потрібне. Хто, крім вузького кола фахівців, знає, наприклад, про Арету Кіренську, яка багато й успішно викладала? Фактично вона була засновницею нової філософської школи кіренаїків, офіційним главою якої згодом визнали її сина (його так і звали – «учень матері»). Але замовчування досягнень жінок – то окрема тема. Це було в усі часи, що вже говорити про античність, коли навіть відомих істориків жіночі постаті мало цікавили.

- Тобто гуманістичний ідеал античності жінку обходив стороною?

Жінку часто зображували як якусь темну, некеровану, сексуально ненаситну істоту, яку потрібно контролювати та стримувати. Це навіть знайшло свій відбиток у міфології. Згадайте історію про Пандору, яка випустила нещастя у цей світ. До речі, ім`я Пандори – один з епітетів землі. Земля вимагає багато сил, вона виснажує… ось приблизно такі страхи перед жіночою природою присутні в античній культурі.

Гесіод писав про жінку як джерело усіх бід. Гомер був поблажливіший до Єлени Троянської (закохалася через волю богів), але цей образ руйнівної краси теж красномовний. Ідеалом вважалася не Єлена, а Пенелопа, яка 20 років чекала Одісея, зберігала його майно та віднаджувала женихів. Вважалося, що наложниці існують для тілесних потреб, гетери – для спілкування, а дружини – щоб народжувати законних дітей та вести господарство.

Достатньо роздивитися зображення на античних вазах класичного періоду: жіночих постатей там не так уже й багато. Зрідка богині, інколи – весілля, коли чоловік ритуально тягне дружину за зап`ястки до нової домівки.Загалом ставлення до жінки в Еладі було досить прагматичним.
А якою була жінка в Україні? Чи справді вона була більш самостійною?
« Землеробські цивілізації завжди вбачали сакральний зв'язок між образами Матері-Землі та Матері-Жінки »
Чергова співрозмовниця – Ярослава Різникова, начальниця управління культури, національностей та релігій Одеської ОДА, письменниця.
Специфіка української сім'ї дістала відображення в особливостях української національної психології, – каже пані Ярослава. – Тут часто домінує жінка. Це віддзеркалюється у фольклорі, традиціях, звичаях та обрядовості українців.

У багатьох обрядах головна роль відводиться жінці (і це не тільки співання веснянок). Так, сватання не могло відбутися, якщо дівчина не дасть згоди та власноручно не винесе рушника. Український звичай дозволяв дівчатам навіть самим сватати парубка. Це вже потім, коли до нас прийшли чужі звичаї, дівчат силою заміж віддавати почали.

Землеробські цивілізації завжди пов'язували кохання з родючістю, вбачали сакральний зв'язок між образами Матері-Землі та Матері-Жінки. Оскільки на теренах сучасної України тисячоліттями проживали саме народи-землероби, то культ жінки характерний саме для цих територій.

Ще у Трипіллі — а це V-III тисячоліття до нашої ери, в ритуальному мистецтві головне місце посідають різноманітні жіночі фігурки. Жінка-богиня була головною у кіммерійців (IX-VII століття до н.е.). Таври, що жили на Кримському півострові у ІХ-ІІІ ст. до н.е. – приносили жертви богині Діві — Дівані — Дані, що уособлювала пречисту воду. Скіфи (VII ст. до н.е.), сармати (II ст. до н.е.) також поклонялися Богині-Матері.

Знали культ жіночого божества і наші безпосередні пращури — слов'яни: і в образі прадавньої богині Діви-Дани, або Оранти — заступниці. Остання зображена на стіні святої Софії Київської у вигляді Богородиці з піднятими вгору, захищаючими чи благословляючими руками (що точно повторює жест трипільських статуеток).

Знані й такі слов'янські божества як Мокоша, Лада, Ляля.

Поклоніння Богині-матері як верховному божеству не могло не відбитися в народному менталітеті й на ставленні до жінки взагалі. В той час в жодній з країн Європи жінка не мала майнових прав. Україна в різні часи перебувала під владою різних держав, але відомі випадки, коли українська жінка мала свою законну частку майна, яка за спадком залишалася донькам, а не синам, і на яку ніхто з чоловіків не міг посягнути.

Традиційна українська сім'я досить істотно відрізняється від західноєвропейських та російських аналогів, для яких характерна величезна роль батька. В українському фольклорі нічого подібного немає. В народному уявленні дружина – це підтримка, влада. В українській мові навіть не існує такого словосполучення, як «взяв у дружини». Його замінює слово «одружились» — нарівні з «побралися», тобто «взяли один одного».

Про самостійність української дівчини у вирішенні своєї долі свідчить і таке дуже цікаве українське слово як «віддатися» — тобто вийти заміж. Віддатися — значить віддати себе добровільно, з власної волі. При чому «віддатися» в нашій мові означає саме «вийти заміж», вступити в шлюб.


Часи змінюються. І Україна все менше асоціюється з традиційною «хліборобською» культурою. Що можна сказати про той шлях, який пройшли українки? Адже, при всій повазі до жіночих божеств, це ще одне нагадування про стереотипну роль жінки-матері. Навіть жіноча освіта сприймалася як забаганка для багатих (щоб потім знайти кращого чоловіка і правильно навчати дітей), про справи державницькі взагалі не йшлося … Але – не все одразу.

«ХХ сторіччя було справді революційним в контексті звільнення жінок»
Наша експертка – Оксана Кісь, докторка історичних наук, президентка Української Асоціації дослідниць жіночої історії.
Говорячи про те, що відбувалося з жінками на теренах України протягом останніх 100 -150 років, слід враховувати світовий контекст, — розмірковує пані Оксана. —Індустріальна революція, процеси модернізації — все це спричинило значні життєві зміни. Вони були характерні як для західної України, яка перебувала під владою Австро-Угорщини або Польщі, так і для тієї території, що була частиною Російської імперії.

До кінці ХІХ століття більше 90 % українців проживало в селах. Сільська праця (рільництво, тваринництво тощо) була досить жорстко розділена на жіночу працю, яку не годилося робити чоловікам, і навпаки. Це накладало певний відбиток і сприяло закріпленню гендерних стереотипів. Чоловічі та жіночі обов`язки і ролі були взаємодоповнюючими і водночас взаємовиключними.

Епоха модерності призвела до розмивання цього поділу. Якщо раніше жіночі ролі обмежувалися категоріями «мати» , «господиня», «дружина», то модерність надавала можливість розвиватися за їх межами. Жінки почала потроху претендувати на нові, раніше заборонені для них ролі, майнові, політичні та сімейні права, освіту, професію. Люди йшли із сіл шукати роботу у містах, у промисловості. Серед них було багато дівчат та жінок.

Хтось працював на підприємстві, хтось йшов у наймички. Так, це часто була низькооплачувана праця, але все таки жінка мала власну копійчину. Паралельно йшло звільнення від батьківського тиску , юридичної залежності від чоловіка. Змінювалися й уявлення про морально прийнятне, починаючи від одягу та можливості вільно подорожувати без супроводу.

Апогеєм жіночої емансипації у ХХ сторіччі стало винайдення контрацептивних пігулок. Вперше в історії жінка отримала можливість контролювати свою репродуктивну функцію, просто отримувати задоволення без страху завагітніти. Сексуальна революція - це був черговий етап звільнення, так само важливий , як політичні права та чи фінансова незалежність.

Порівняно з попередніми тисячоліттями ХХ сторіччя було справді революційним в контексті звільнення жінок. Феміністський рух, шо з`явився у другій половіні ХІХ століття, розвивався протягом усього ХХ, і зараз ми фактично маємо справу з результатами цієї боротьби кількох поколінь феміністок за жіночі права і можливості. Цьому сприяли як об`єктивні процеси науково-технічного поступу, так і діяльність жіночих організацій, які тиснули на уряди країн, змушуючи їх змінювати законодавство.

В сучасній України ми маємо користуватися результатами емансипації та вдосконалювати їх, адже прихована чи явна дискримінація жінок все ше існує.

Серед прикладів – ринок праці, коли жінок досить неохоче допускають на керівні та високоплачувані посади, мотивуючи тим, що вони не зможуть поєднувати їх з материнством. Чимало сексистської реклами, яка привчає дивитися на жінку як на шматок м`яса у привабливій обгортці.

Сучасні жінки свідомі своїх прав та активно обстоюють можливість самостійно визначати свій спосіб життя: присвятити себе на певному етапі сім`ї чи карєрі, іти у творчість чи політику, служити у війську чи виховувати дітей, або поєднувати кілька напрямів. Основною рисою сучасного світу є розмаїття та великий вибір рольових моделей. Люди різні від народження і повинні мати можливість вибору, у чому проявити цю свою особливість. Суспільство від цього стане багатшим, а люди – щасливішими.

- Пані Оксано, Ви говорили про спектр рольових моделей. Що змінилося за останні 20+ років, з часів незалежності України?

Якщо згадувати дев`яності, то однією з домінант був образ жінки-берегині, опікунки дому. Він висувався як один з ідеалів нації, багато політичних та патріотичних організацій його активно розкручували.

- Але як показала практика, для жінки така модель жодних гарантій не дає, можна опинитися і без чоловіка, і без професії.

Так, у теорії це все гарно виглядає, але насправді не лише консервативно, але й трохи утопічно. Ще один популярний в 90-ті образ – жінки-барбі, сексуальної іграшки – теж не сприяє саморозвитку жінки. Хоча чому він виник - цілком зрозуміло. Тоді сексуальна революція призвела просто до навали агресивної сексуалізованої реклами, порнографічних матеріалів тощо. Багато молодих дівчат орієнтувалися на подібний «красивий і модний» образ як спосіб стати щасливими.

З початку 2000-х ситуація почала змінюватися. І хоча я, наприклад, неодноразово критикувала Юлію Тимошенко маніпулювання своїм політичним іміджем, та треба визнати, що сама поява в українській політиці потужної жіночої фігури з помітними амбіціями була добрим знаком.

Якщо говорити про популярні зараз рольові моделі, то це бізнес-леді, успішна спортсменка, навіть жінка-воїн. Війна з Росією, попри весь руйнівний ефект, змусила багатьох жінок подивитися на себе як громадянок України, задуматися «чим я можу бути корисною своїй країні», окрім родини і кухні.

Українське суспільство перебуває зараз в затяжній кризі, і це спричинило певні розриви шаблонів. Є величезний запит на свіжі професійні обличчя, нові ідеї. Все частіше у ЗМІ з`являються експертки, причому в таких сферах, які вважалися суто чоловічими: міжнародні відносини, економіка, макрополітика. Це мене тішить. Бо за роки Незалежності справді з`явилося велике коло фахових жінок, але їхніми знаннями найчастіше нехтували. Коли країна в кризі, є запит на всі людські ресурси – і для багатьох жінок це добрий шанс проявити себе.

- Але ж досить часто буває, що після кризи жінок знову акуратно відсторонюють. В США в часи Другої Світової жінки активно працювали на заводах, а потім їм довелося залишити робочі місця - коли чоловіки повернулися. Замість працівниці-патріотки ідеалом стала «степфордська дружина».

Такі ризики завжди є. Тому жіночим організаціям потрібно активно працювати і не допускати кроків назад. Доступ до можливостей та ресурсів – в інтересах самих жінок, не можна очікувати, що тобі їх віддадуть «просто так».

Крім того, є не лише зовнішні проблеми, а й внутрішні. Одна з «чеснот», яку наполегливо культивують в українських жінках – жертовність. Ця ідея націлює жінок, що інтереси інших людей - понад усе, а своїми жінка може і повинна пожертвувати. Це насправді дуже шкідлива ідея, яка не дозволяє жінкам цінувати себе, дбати про власні інтереси, потреби, розкривати свій потенціал. Тут потрібно працювати з самосвідомістю і вихованням. Демократія – це не те, чого можна одного разу досягнути і заспокоїтися, її потрібно постійно відстоювати.

Авторка
Наталя Шевчук
Фото з соціальних мереж та вікдритих джерел.
Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром, Незалежною громадською мережею прес-клубів України та за підтримки Української медійної програми (Інтерньюз)