Медійники не залишились осторонь подій російсько-української війни. Їх зброя — слово, диктофони й камери. Це озброєння може уразити тисячі життів, однак дуже часто лишає людину уразливою до небезпек. Журналісти у цій війні мають теж свій невидимий інформаційний фронт. Чимало з них, ризикуючи життям, опиняється в центрі найбурхливіших подій, щоб донести іншим людям інформацію, що відбувається насправді.

Ми хочемо показати вам обличчя медійників, які висвітлюють найгарячіші події. Деякі з них, пройшовши крізь пекло, продовжують працювати далі. Чиясь доля лишається невідомою, а хтось із них загинув, виконуючи професійний обов'язок. Це різні люди, з різних регіонів, які ймовірно й незнайомі між собою. Але в скрутний для країни час вони продемонстрували приклад справжньої громадянської мужності, сміливості та бажання донести інформацію попри все.

Журналістка переїхала до Маріуполя наприкінці минулого року, планувала залишитись там надовго. Але війна перекрутила всі плани. З перших днів російського вторгнення медійниця висвітлювала події в місті, яке на своїх мітингах дало зрозуміти, що Маріуполь — Україна. Катерина висвітлювала все, що відбувалось в місті, яке щільніше змикало вороже кільце. Доти, доки з журналісткою на початку березня не урвався зв'язок. Майже два тижні Катерина була в блокаді, фіксуючи всі жахіття, що відбуваються в Маріуполі. Днями стало відомо, що Катерині вдалось вирватись з оточеного міста. Дорогою машину, в якій вона їхала, обстріляли, куля пройшла буквально в десяти сантиметрах від голови дівчини. Зараз вона в безпеці і рухається туди, "де найбільше потрібно". Проте в оточеному Маріуполі досі лишаються близькі їй люди, що продовжують боронити місто.

Журналіст з Каховки з перших днів окупації висвітлював, що відбувається в Херсонщині та на околицях. Розповідав, як росіяни блокують захоплені міста, завдають руйнування селам. У самій Каховці на той момент не було російських військових на постійній основі , однак вони тимчасово окуповали сусіднє місто Нова Каховка. Там були спроби створити військово-цивільну адміністрацію, яку контролювали окупанти. Дванадцятого березня увечері чоловік вийшов до місцевої автостанції, де його викрали російські військові. Олег Батурин вісім днів був в полоні у окупантів де його, за зізнанням, били та принижували за громадянську позицію. Тримали майже без їжі і без води, намагались зломити. Довгий час про його долю не було нічого відомо, проте днями прийшли радісні новини. Чоловіка звільнили з полону, зараз він продовжує висвітлювати події на Херсонщині.

Дівчина з перших днів війни була "на передовій". Вона робила репортажі з гарячих точок на сході й півдні України. Зокрема, її остання публікація була присвячена життю в Енергодарі, який знаходиться в тимчасовій окупації. Вікторія не боялась відверто й писати й говорити про те, що бачить. Вона планувала дістатись до одного з найнебезпечніших міст в Україні, Маріуполя, щоб показати, що відбувається в оточеному місті. Однак дорогою до місця призначення зв'язок із журналісткою пропав. Востаннє вона контактувала із редакцією увечері, 11 березня. Днем пізніше свідки бачили дівчину в тимчасово окупованому Бердянську. Тільки 16 березня стало відомо, що журналістку затримало російське ФСБ. Дівчина кілька днів перебувала у загарбників в полоні, сьогодні стало відомо, що її було звідти звільнено.

Дівчина супроводжувала іноземних колег та допомагала їм правдиво висвітлювати російську агресію в Україні. Вона допомагала знімальним групам орієнтуватися в Києві та його околицях, збирала інформацію та спілкувалась із джерелами. З самого початку активної фази війни медійниця постійно працювала безпосередньо з усією командою Fox News. За згадками колег, Cаша працювала цілодобово й постійно була на зв'язку. Не тільки через трудоголізм та відданість роботі. Дівчина просто хотіла переконатися, що весь світ знає про страшні події, які відбуваються в її країні. Вона не боялас бувати в найгарячіших точках, що стало для неї фатальним. Під час зйомки у селі Горенка, під Києвом по автомобілю, де перебувала медійниця, російські окупанти відкрили артилерійський вогонь, від якого дівчина і загинула. Олександрі Кувшиновій було всього лише 24 роки.

Деякі журналісти опинилися на передовій буквально, пішовши обороняти країну зі зброєю в руках. Одним із таких є Віктор Дудар. Він змінив своє амплуа з першого дня російського вторгнення, промінявши роботу в газеті на фронт . 24 лютого, після початку відкритого російського вторгнення, Віктор пішов у військкомат, щоб захистити свою країну. Він мав військовий досвід, у 2014-2015 роках чоловік уже був добровольцем на Донбасі. Пізніше Віктор пішов у резерв, ставши працювати в газеті Експерс. Протягом цих років журналіст публікував журналістські розслідування, висвітлював тему війни. Він не міг залишитись осторонь, коли вона прийшла в його дім. Чоловік загинув на початку березня в Миколаївській області, у боях в з ворогом. Герой похований в рідному місті Жовква, на Львівщині.