Європейські вина – справжній бренд на світових ринках. Українська продукція такої популярності не має, хоча в нас є багато заводів, чий асортимент містить багато смаків на кожен смак та гаманець. Найближчим часом процес вітчизняного виноробства має зазнати суттєвих змін. Майбутні реформи пов'язані з міжнародними зобов'язаннями, які Україна взяла на себе перед Європейським Союзом. Дізнаватись про деталі ми поїхали до містечка Коблеве на Миколаївщині, де розташований один з найбільших українських винзаводів.

Законодавство, що регламентує правила виготовлення вина, дістались Україні в спадок від Радянського Союзу. У нас все чітко визначено стандартами. «Крок уліво – крок управо, розстріл», як зазначає головний технолог Коблевського винзаводу Тетяна Матвєєва. В жодній країні Європи немає таких жорстких рамок на виробництві, які існують в Україні.

Ці нормативи не роблять продукцію якіснішою. Наприклад, за регламентом українське вино має бути зняте з дріжджів до квітня. А серед європейських виноробів є такі, що спеціально витримують продукцію на залишках, для кращого смаку. Українські виробники мають їх позбутись в короткий термін. Вино, яке розливається в грудні, треба повністю обробити в квітні, а це може повністю зіпсувати продукт.

В Україні є межа по міцності по вину. В минулому році Коблевський винзавод отримав повністю натуральний продукт, який вибродив на міцність 15 градусів. А згідно нашого законодавства, це вважається неліквідом. В продаж його відправити не можна, таке вино йде на купажі та вермути. Також недосконалою є класифікація продукції. В сухих винах залишок цукру не може перевищувати три грами на літр. Напівсухе вино починається з 5 грамів цукру на літр, або 0,5 %. А от все, що знаходиться в цьому проміжку, згідно нашого законодавства, фальсифікат.

Виноградно-виноробна галузь найближчими роками має зазнати серйозних реформ. Нині вона перебуває в перехідному періоді, що має завершитись до початку 2026 року. Згідно 208 статті Асоціації про Угоду Україна-ЄС, наші заводи мають відмовитись від географічних назв продукції на кшталт «шампанське» та «коньяк». Разом з тим, українська продукція має стати наближеною до європейських стандартів. При тому ці зміни не будуть тримати виноробів в лещатах. Навпаки, враховуючи вищезазначені нюанси, вони дадуть їм більше свободи у виробництві продукції.

Зараз для виноробів розробляється новий регламент, створена спеціальна Комісія при Міністерстві економіки. Група експертів працює над тим, щоб наблизити українську документацію до європейської. Робота тільки почалась, але всі процеси йдуть дуже важко. Нововведення, які мають бути затверджені, мають пройти Верховну Раду, різноманітні міністерства, і через бюрократичні перепони ці процеси гальмуються на всіх етапах. Однак вже є розуміння необхідності галузевих змін.

Коблевський винзавод, як багато аналогічних підприємств, став популярним місцем екскурсій з подальшими дегустаціями. Такі «винні тури» зараз отримали поширення в Україні. Доступ на завод, в зв'язку поширенням коронавірусу, нині обмежений. Але з покращенням епідеміологічної ситуації він знову прийматиме гостей. Паралельно з цим варто розвивати інші маршрути, для зацікавлення ширшого кола мандрівників. Крім виноробства, в Коблеві з'являються заходи, що приваблять туристів, які прагнуть більшого, ніж просте засмагання.

Курорт Коблеве відомий чорноморськими пляжами та великою кількістю баз відпочинку. Враховуючи закриті кордони, вони цьогоріч мають всі шанси гарно заробити в сезон. Але пляжів по Україні багато, тому треба шукати інші речі, щоб привабити потенційних відпочивальників. Туристична сфера потребує реформування та нових підходів. Чимало людей, їдучи на відпочинок, хочуть мати коло розваг цікавіше, ніж алкоголь та пляжі. Сфера туризму, якщо прагне розвиватись, має враховувати такий нюанс.

Так в середині червня, за спонсорством виноробного заводу, в Коблеві відбувся художній пленер імені Михайла Божія. Два тижні півтора десятка художників малювали картини, насолоджуючись чудовою природою і вином. Свої роботи вони представили під відкритим небом, біля молодих виноградників, які тільки почали зеленіти.

Більшість картин з'явилась на світ саме тут, під час зустрічі художників. Хоча були роботи й зі старих резервів. Такий захід відбувається втретє й вже добре відомий в усіх куточках України. Поки тільки серед митців. Але регулярність подібних пленерів, навіть за несприятливих, умов яскраво демонструє, що це гарна заявка на розвиток майбутніх культурних проектів.

Кожному приватному підприємству і курорту, якщо воно хоче бути успішним, треба знайти унікальну фішку, яку не мають конкуренти. Для Коблева нею цілком можуть стати зустрічі митців, які вже давно оцінили природні ( та не тільки )дари цього краю. Про масові культурні фестивалі, враховуючи карантинні обмеження, поки говорити зарано. Однак на цьому етапі важливіша популяризація заходів, щоб про них знали як професійні художники, так і ті, хто просто цікавиться сучасним українським мистецтвом.