Рука допомоги: чи властиві волонтерству гендерні особливості?
«В людини дві руки. Одна, щоб допомагати собі, друга, щоб допомагати іншим», - сказала колись талановита та прекрасна Одрі Хепберн. Традиції благодійності та добрих справ мають багатовікову історію: у світі, в Україні та безпосередньо в Одесі. Добро не має статі, але пам`ятаю, як звернула колись увагу на один пост. Помешкання для благодійної їдальні шукали саме на першому поверсі, бо більшість волонтерок – жінки, і тягати кудись вище сорокалітрові каструлі їм не так вже й просто.
То була одна з історій Благодійного фонду «Корпорація монстрів», який очолює Катерина Ножевнікова. Офіційно він був зареєстрований у 2018 році, але розпочинав ще у 2014 з гуманітарної допомоги переселенцям зі сходу України. З того часу коло його проєктів невпинно розширювалося.
Збір коштів на лікування важкохворих дітей, підтримка обласного опікового відділення, придбання обладнання та медикаментів для дитячих медичних установ Одеси, допомога багатодітним малозабезпеченим сім`ям (не лише з Одеси, а й області), безкоштовні обіди для пенсіонерів, чий вік перевищує 70 років, а пенсія менша за 2 тисячі гривень…
Збір коштів на лікування важкохворих дітей, підтримка обласного опікового відділення, придбання обладнання та медикаментів для дитячих медичних установ Одеси, допомога багатодітним малозабезпеченим сім`ям (не лише з Одеси, а й області), безкоштовні обіди для пенсіонерів, чий вік перевищує 70 років, а пенсія менша за 2 тисячі гривень…
А ще – відновленням пам`ятки архітектури на Французькому бульварі – садиби у готичному стилі, що належала колись одеському банкірові та негоціанту Артуру Анатрі, а нещодавно була передана в користування БФ попереднім власником, який побажав зберегти анонімність. Після ремонту ( кошти на нього збирають спільними зусиллями), тут можна буде підтримувати багато активностей фонду, який поневірявся вже не з одним переїздом.
Пандемія COVID-19 та карантинні заходи, з одного боку, обмежили ряд акцій, які проводилися фондом, з іншого – дали серйозний поштовх для нового напрямку. «Корпорація монстрів» була одним із найефективніших партнерів обласного Антикризового штабу «Одеса VS. Covid-19», який діяв протягом 50 днів. Результати його роботи були оприлюднені в соцмережах.
«Монстри» були далеко не єдиними героями «епохи карантину» в Одесі. Можна згадати й інші приклади. У соцмережах, наприклад, виникла група «Без паніки», яка об`єднала понад 4 тисячі осіб. Започаткувала її одна з українських політикинь (яка, заради справедливості, уникала політичних гасел) , а продуктові набори додому для літніх людей підвозили волонтери та волонтерки.
Схожу активність виявляли й інші благодійні спільноти, які існували раніше, але врахували нові реалії. Це, наприклад, волонтерська група Дарії Маслової «Допомога ветеранам та людям похилого віку Одеси». Серед правил, яких і раніше дотримувалася спільнота – згадувати про малозабезпечених пенсіонерів не лише на свята. Відвідати самотніх стареньких, привезти продукти, допомогти сплатити комунальні послуги… таких «дрібниць», з яких складається життя, насправді дуже багато. А під час вимушеної самоізоляції потреба у подібних послугах лише зросла.
Активізувалися у цей період і різноманітні одеські групи взаємопідтримки на зразок «Віддам даром». Їх учасниці – переважно жінки, які активно й безкоштовно діляться та обмінюються дитячим одягом, хатніми речами тощо. Тут можна виставити непотрібну вже річ, і навпаки – попросити про щось, від памперсів до куртки для підлітка. Щоправда, під час карантину адміністраторки спочатку пропонували тимчасово припинити публікації, аби не спокушати учасниць до зайвих поїздок містом.
Але згодом вирішили, що життєві ситуації бувають різні, в тому числі й дуже складні, коли, наприклад, самотній матері з немовлям терміново потрібні молочна суміш чи ліки. Тому такі прохання про допомогу продовжували публікувати. Допомогти могли або хтось з мешканок того самого району, в межах пішої доступності. Або – за необхідності поїздки – ті самі волонтерки.
До речі, серед найпопулярніших оголошень були пропозиції окремих швачок, які безкоштовно пропонували передати волонтерам і малозабезпеченим родинам багаторазові захисні маски із тканини. Більш того, у період карантину одеські зоозахисники виступили ще й з такою ініціативою –тимчасово подбати про домашніх тварин, чиї господарі потрапили у лікарню. Але все ж таки, чи існують у волонтерства певні гендерні особливості?
Діна Казацкер, одна зі співзасновниць БФ «Корпорація монстрів»
"Наш фонд має близько десятка офіційних співробітників, а решта – волонтери та волонтерки. Кількість залучених кожного разу коливається залежно від конкретної акції. Наприклад, під час «Доброго обіду» допомагають мінімум 5 осіб. У повсякденній роботі нам, усе ж таки, частіше допомагають жінки. Але чоловіки теж є. Особливо корисні були чоловічі руки останнім часом, коли через пандемію потрібно було розвантажувати продукти, ліки чи памперси на складі та пошті, розвозити гарячі обіди. Серед наших помічників-чоловіків є, наприклад, співвласник дизайнерської школи та студент медінституту. Зараз багато говорять про другу хвилю коронавірусу, тому ми намагаємося розвозити продукти й готову їжу додому до своїх підопічних (в цьому допомагають деякі ресторани та кейтерингові компанії). Насамперед це, звичайно, стосується літніх та лежачих людей. Але зараз збільшилася кількість звернень і від інших категорій – багатодітних чи просто звичайних сімей, де батьки, наприклад, втратили роботу, або хтось із членів родини зітнувся із серйозною роботою. У пенсіонерів є хоч пенсія, тому дивимося за обставинами.
Як до нас приходять нові люди? В Одесі, я б сказала, дуже популярне «сарафанне радіо», хтось комусь розповів про нас, дав лінк на ФБ-сторінку … В нас є й анкета волонтера. Хтось допомагає одноразово (і за це їм теж велика вдячність ), а хтось лишається поруч роками. Кожен обирає те, що йому зручно. Може навіть просто 2 години на тиждень розвезти пакунки за конкретними адресами. Ми завжди радіємо підтримці чоловіків. Серед наших меценатів багато чоловіків, але я помічала, що інколи вони начебто соромляться цього і намагаються діяти через жінку – дружину чи якусь іншу родичку. Чомусь інколи існує думка, що благодійність – це така собі розвага, хобі для людей, в яких немає інших проблем. Категорично з цим не згодна. Серед нас – чимало тих, хто багато працює, утримує себе та своїх дітей, і при цьому багато років знаходить час, щоб допомогти іншим, – тим, у кого ситуація SOS. Це – просто люди, яким не байдуже. "
Як до нас приходять нові люди? В Одесі, я б сказала, дуже популярне «сарафанне радіо», хтось комусь розповів про нас, дав лінк на ФБ-сторінку … В нас є й анкета волонтера. Хтось допомагає одноразово (і за це їм теж велика вдячність ), а хтось лишається поруч роками. Кожен обирає те, що йому зручно. Може навіть просто 2 години на тиждень розвезти пакунки за конкретними адресами. Ми завжди радіємо підтримці чоловіків. Серед наших меценатів багато чоловіків, але я помічала, що інколи вони начебто соромляться цього і намагаються діяти через жінку – дружину чи якусь іншу родичку. Чомусь інколи існує думка, що благодійність – це така собі розвага, хобі для людей, в яких немає інших проблем. Категорично з цим не згодна. Серед нас – чимало тих, хто багато працює, утримує себе та своїх дітей, і при цьому багато років знаходить час, щоб допомогти іншим, – тим, у кого ситуація SOS. Це – просто люди, яким не байдуже. "
Влад Маслов, одеський журналіст, волонтер
«Благодійність і волонтерство – жіноча справа» - це просто один із багатьох вітчизняних стереотипів, який, до того ж, розхитується з кожним роком. Якщо взяти для прикладу Америку, то там волонтерська робота – одна з переваг для вступу в університет, а записуються для участі у подібних акціях за багато місяців наперед. Це вже елемент твого соціального статусу, правило хорошого тону.
В Україні цей рух теж набирає силу. Серед моїх знайомих чимало чоловіків, які займаються волонтерством. Один із них – телеведучий, під час карантину їздив на роботу до Одеси з передмістя. Тоді було багато проблем з громадським транспортом, і він створив у вайбері групу. Автомобілісти там писали «їду ось туди о такій годині» і безплатно підвозили попутників. Дехто зі знайомих розвозив продукти харчування. Ще один – поет Андрій Хаєцький – допомагає «піднімати» сільські бібліотеки. Особисто я допомагаю своїй добрій знайомій Катерині, яка створила притулок «Котяче царство». Сам дуже люблю тварин (маю двох собак і двох кицьок), тому, коли мене попросили провести благодійні лекції, – не зміг відмовити.
З урахуванням основного завантаження на створення цих лекцій витратив кілька місяців. Одна називалася «Художник та його кіт», а інша – «Кіт да Вінчі» - розповідала про зображення котячих на полотнах від Ренесансу до модерну. Допомагав і в організації благодійного концерту на користь цього притулку. В Одесі є благодійний проект «Опера во благо», в ньому задіяні випускники Одеської консерваторії. Там більшість дівчат, але є й хлопці – оперні співаки.
В Україні цей рух теж набирає силу. Серед моїх знайомих чимало чоловіків, які займаються волонтерством. Один із них – телеведучий, під час карантину їздив на роботу до Одеси з передмістя. Тоді було багато проблем з громадським транспортом, і він створив у вайбері групу. Автомобілісти там писали «їду ось туди о такій годині» і безплатно підвозили попутників. Дехто зі знайомих розвозив продукти харчування. Ще один – поет Андрій Хаєцький – допомагає «піднімати» сільські бібліотеки. Особисто я допомагаю своїй добрій знайомій Катерині, яка створила притулок «Котяче царство». Сам дуже люблю тварин (маю двох собак і двох кицьок), тому, коли мене попросили провести благодійні лекції, – не зміг відмовити.
З урахуванням основного завантаження на створення цих лекцій витратив кілька місяців. Одна називалася «Художник та його кіт», а інша – «Кіт да Вінчі» - розповідала про зображення котячих на полотнах від Ренесансу до модерну. Допомагав і в організації благодійного концерту на користь цього притулку. В Одесі є благодійний проект «Опера во благо», в ньому задіяні випускники Одеської консерваторії. Там більшість дівчат, але є й хлопці – оперні співаки.
Тому я не став би поділяти волонтерство на «чоловіче» і «жіноче». Інколи чоловіки просто потребують більшої конкретики: «Є машина? Зможеш такого-то числа приїхати? Ось адреса!». А взагалі… я не дуже люблю розповідати про свої волонтерські справи. Я ж не хизуюся тим, що прибираю у квартирі. Просто роблю те, що необхідно.
Наталія Тарасенко, гендерна експертка, голова ГО «Паритет» ( м. Житомир)
«Я б сказала, що така тема як «волонтерство» ще потребує свого спецдослідження, – вважає Наталія Тарасенко, гендерна експертка, голова ГО «Паритет» (м. Житомир). – Можливо, варто звернути увагу на різні цільові групи, різні типи волонтерства, хто до яких форматів частіше залучений. Важливо звертати увагу на те, хто долучений до яких видів волонтерської роботи, і які очікування можуть мати організації, інші структури від допомоги жінок-волонтерок та чоловіків-волонтерів, чи не носять вони стереотипний характер (наприклад, доглядова праця за хворими, приготування їжі, плетіння маскувальних сіток, пошиття одягу дуже часто виконують жінки, але це не означає, що участь чоловіків у цих видах робіт непотрібна).
З іншої сторони усі ми вміємо і можемо робити різні дії, справи як результат соціалізації та гендерних ролей, які виконуємо в суспільстві. Яскравим прикладом є період активного розвитку волонтерської діяльності впродовж останніх семи років, де каталізаторами стали активна громадянська позиція та події Майдану і війна на сході. І жінки, і чоловіки активно допомагають військовим. Будь-яка криза мобілізує суспільство, тому й волонтерство зараз не має «виразного» чоловічого чи жіночого обличчя, бо допомога від обох статей важлива. Якщо Ви прагнете допомагати іншим безкорисливо і безкоштовно, оберіть організацію/установу, співпраця з якою буде не просто «галочкою» у резюме, а відповідати внутрішньому поклику».
З іншої сторони усі ми вміємо і можемо робити різні дії, справи як результат соціалізації та гендерних ролей, які виконуємо в суспільстві. Яскравим прикладом є період активного розвитку волонтерської діяльності впродовж останніх семи років, де каталізаторами стали активна громадянська позиція та події Майдану і війна на сході. І жінки, і чоловіки активно допомагають військовим. Будь-яка криза мобілізує суспільство, тому й волонтерство зараз не має «виразного» чоловічого чи жіночого обличчя, бо допомога від обох статей важлива. Якщо Ви прагнете допомагати іншим безкорисливо і безкоштовно, оберіть організацію/установу, співпраця з якою буде не просто «галочкою» у резюме, а відповідати внутрішньому поклику».
Богдана Стельмах, координаторка Волинського прес-клубу
«Навколо волонтерства існує чимало стереотипів. Наприклад, що це – безкоштовна праця. Насправді ні, бо людина вкладає свої часові та фінансові ресурси, лише не отримує за це грошей. Про інший – що людина не має інших клопотів – згадувала Діна Казацкер. Із цим стереотипом пов'язаний інший – що то «жіноча справа», або справа молодих. Тобто, по суті, тих, хто не турбується про заробляння грошей. І це теж не так, бо сучасна жінка достатньо освічена і має більше можливостей для здобування ресурсів не лише на утримання себе, а й часто – всіє родини. Зрештою, події в Україні з 2013 року яскраво показали, що волонтерство не має статі. Щоправда, доглядова функція все одно залишається переважно жіночою», – зауважує громадська активістка, координаторка Волинського прес-клубу Богдана Стельмах.
Авторка
Наталя Шевчук
Фото з соцмереж (за згодою) та вікдритих джерел.
Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром, Незалежною громадською мережею прес-клубів України та за підтримки Української медійної програми (Інтерньюз)