Україна +
Як занедбані хащі стали культурним центром Одеси
Нове життя Зеленого театру
03.08.2018


Зелений театр: історія та сучасний стан



Ще в середині 1930-х років поряд зі стадіоном в парку Шевченка міська влада вирішила організувати Зелений театр. У липні 1936 року відбулося урочисте відкриття. З того часу більше півстоліття це місце приваблювало одеситів і гостей міста як танцювальний і концертний майданчик, який проіснував до 1990-х років.

Потім був період забуття і занедбаності, і лише в 2015 році Зелений театр знову відкрився.
До 2015 року
«Ідея поновлення Зеленого театру дискутувалася вже давно. Багато хто з одеситів, в тому числі співробітникіи і волонтери Impact Hub Odessa, знали, що в парку Шевченка знаходився зруйнований амфітеатр. У радянські часи він був «центром тяжіння». Тут виступали Аркадій Райкін, Алла Пугачова, Муслім Магомаєв, легендарний джазмен Бенні Гудмен і багато інших. У 21 столітті було сумно спостерігати за тим, як театр руйнується. Ми хотіли повернути йому колишню славу в очах сучасного і старшого покоління. До того ж, Зелений театр був і залишається єдиним амфітеатром під відкритим небом в Одесі. Він унікальний за своєю конструкцією і архітектурою. Втратити його було б справжнім злочином», - говорить Сергій Ровінський, програмний директор Зеленого театру.

Сергій Ровінський
Після того, як були проведені реставраційні роботи, Зелений театр отримав колишні функції і завдання, реагуючи на сучасні запити суспільства.

«Коли майже повністю зруйнований амфітеатр був відновлений, ми зрозуміли, що простір має потребу в невеликій трансформації. Ми хотіли не тільки повернути місту театр, а й збагатити його новим змістом. Так, ми створили літній майданчик під відкритим небом зі сценою, лекторієм, еко-простором, зоною відкритого коворкінгу, розважальним майданчиком і фуд-кортом» - зазначає Сергій Ровінський.
Зелений театр
Вхід до театру
Реновація публічних просторів: неофіційні практики або державна політика?

Ревіталізація публічних просторів в Європі була зазначена в якості основної проблеми після Другої світової війни. І першими, хто включився у відновлення і оновлення цих місць були творчі люди: художники, кінорежисери тощо.

«Після Другої світової війни були зруйновані цілі райони в Берліні, Варшаві, Парижі. Туди почали приходити художники, митці. І крім відбудови житлових кварталів там створювалися виставкові галереї та майстерні. Це перший приклад недержавного втручання в реновацію публічного простору. Це була реновація зі зміною функції і адаптацією їх під потреби людей », - каже Юлія Фролова, архітектор.

Сцена і зала театру під відкритим небом
У європейських країнах, в більшості випадків, реновація йде паралельно з дослідженням території. Група фахівців досліджує сценарії використання території і задає їх користувачам, виходячи з того, що вони хочуть і що вони можуть робити на конкретній території. Включення користувачів йде через прості рішення: забезпечити зручний прохід до води, створити місця вдалого візуального наповнення, забезпечити прості і постійні практики.


Юлія Фролова про приклад Зеленого театру в якості тактичного урбанізму:

«Це природний підхід: територія не була перебудована, там не було проведено масштабних будівельних робіт. Майданчик використовувався в тій першоформі, в якій він був побудований. Театр було доповнено сценою, але, по суті, ми маємо територію, яка зберегла суть зеленого відкритого амфітеатру. Всі об'єкти сервісу (туалети, фудкорти, об'єкти харчування) не змінюють функції місця і вони повинні виникати в таких відокремлених і густо озеленених просторах. Головне, щоб фудкорт не став домінуючою вулицею цього простору. Для Одеси це вдалий приклад того, як варто підходити до об'єкту, не створюючи складної структури, йдучи природним процесом реорганізації».


Юлія Фролова




Єдине, що може загрожувати простору в даний момент: це надмірна комерціалізація і, як наслідок, зміна місії його існування.
Ревіталізація: функціональне наповнення і нові проекти

Під час оновлення покинутого публічного простору ставиться цілий ряд завдань, які покликані забезпечити комфортне використання даної території всіма соціальними групами. При цьому місія, яка була властива публічному простору раніше, може як зберігатися, так і змінюватися.

«При ревіталізації будь-якого простору важливо визначити, чи буде збережене його колишнє призначення. Припустимо, якщо ми розглядаємо ревіталізацію набережної, то ми розуміємо, що зберігаємо колишню функцію. Вона може стати частиною масштабної міської програми на 10-20 років вперед. Що стосується окремих об'єктів (накшталт Зеленого театру), то тут та сама ситуація. Ми бачимо, що йде відновлення простору при збереженні його функції. Якщо ж ми говоримо про ревіталізацію промислових зон, то функція, як правило, змінюється. В цілому світова практика націлена на активізацію припаркового середовища. При ревіталізації, крім усього іншого, підвищується вартість (капіталізація) нерухомості, яка розташована навколо. Тому це вигідно і забудовникам і жителям довколишніх територій», - вважає Єлизавета Чабан, архітектор, співавтор проекту« Newбасейн».

Єлизавета Чабан
Занедбаний басейн
Буквально поруч з Зеленим театром розташована зона, яка є відвідуваною і конфліктною одночасно. Тут розташована чаша нефункціонуючого басейну, дитячий і спортивний майданчики. При цьому загальна занедбаність території і віддаленість її від основних алей парку робить це місце небезпечним.

В кінці минулого року було розроблено проект з ревіталізації цієї зони, яка повинна стати мультифункціональною і дружньою частиною парку.

«Проект« Newбасейн» активізує функцію публічного простору як для місцевих жителів, так і для тих, хто його відвідує. У концепції говориться про єдність Зеленого театру з New басейном. Якщо ми бачимо, що Зелений театр переповнений, то ми можемо перенести частину активності в New басейн, так як звук зберігається, а ретрансляцію можна вивести на проектор. Взагалі – це мультифункціональний простір, без заданої чіткої функції для проведення дозвілля: людина сама вибирає - читати книгу або слухати концерт, грати з дітьми або займатися на спортивному майданчику», - підкреслює Єлизавета Чабан.
Ідея з реновації цього простору виникла в рамках Social Camp, який пройшов на початку вересня 2016 року в Impact Hub Odessa. В обговоренні взяли участь місцеві жителі, соціологи і архітектори. В результаті було розроблено два проекти, один з яких переміг шляхом голосування. Зараз, після закінчення конкурсу, проект знаходиться на фінальній стадії реалізації. Цікаво, що частина коштів із загальної суми в 170 тисяч грн. на реалізацію даного проекту була зібрана шляхом краудфандингу.
В центрі подій

За останні два сезони Зелений театр вже зарекомендував себе як унікальний центр дозвілля для городян і гостей міста. Причому функціональне наповнення простору і політика засновників дозволяє дотримуватись рівноваги між комерційними і безкоштовними івентами, серйозними і розважальними заходами.

«Якщо говорити про вплив театру на місто і городян, то з 2015 року ми беремо активну участь у культурному та освітньому житті одеситів. Кожен сезон ми маємо соціальну складову – у нас є ряд платних і безкоштовних заходів – це майстер-класи, кінопокази, лекції, літературні вечори і не тільки. А в цьому році ми приймаємо безкоштовні кінопокази Одеського кінофестивалю. Хочеться вірити, що таким чином ми впливаємо і на туристичний потенціал міста», - каже Сергій Ровінський.

Сергій Ровінський
Можна сказати, що Зелений театр став місцем, де утворюються невеликі кластери – спільноти людей, об'єднаних певним інтересом, зацікавленістю: які люблять танці або кіно, йогу.

Єлизавета Чабан, в свою чергу, вважає, що Зелений театр може стати місцем для цілорічного відпочинку за умови насичення його тематичними івентами.

«Зелений театр є важливою точкою тяжіння для туристів міста Одеси. Це вже не тільки локального рівня об'єкт, коли його активно використовують лише городяни. Зробити це місце придатним для цілорічного використання можна за допомогою стратегічного планування: якщо там влаштовувати суміжні заходи, пов'язані зі святами та іншими активностями. В такому разі у цього місця, як і у парку, в цілому, буде потенціал для розвитку».

Текст та візуалізація
Павло Колотвін
Станіслав Кінка