Григорій Бондаренко родом з Донецької області, хоча і говорить, що його предки з чорноморських степів під Одесою. Його історія - це шлях служіння. До початку військових дій на сході України він служив в селищі Червоне в реабілітаційному центрі для алкоголіків і наркоманів. З початком бойових дій був змушений покинути рідну домівку.
Згодом Григорій пішов служити капеланом, був волонтером, потім деякий час перебував в кібуці під Одесою, працював на фермі, а потім повернувся до лав збройних сил України, але вже в статусі військовослужбовця за контрактом.
Згодом Григорій пішов служити капеланом, був волонтером, потім деякий час перебував в кібуці під Одесою, працював на фермі, а потім повернувся до лав збройних сил України, але вже в статусі військовослужбовця за контрактом.
Протестантский пастор в АТО
«Зібралися і поїхали, взявши всього по дві сумки»
З 2006 по 2014 рр. Григорій Бондаренко служив в реабілітаційному центрі в Донецькій області. За його словами через цей центр пройшло понад 900 осіб за весь час, в основному люди з алкогольною та наркотичною залежностями.
«Близько 100 осіб стали нормальними членами суспільства, створили сім'ї. Ми з ними до цього часу спілкуємося, списуємося», - каже чоловік.
У 2012 році він став пастором однієї протестантської церкви. Перед початком бойових дій у громади було чотири будинки, свій дитячий садок.
З 2006 по 2014 рр. Григорій Бондаренко служив в реабілітаційному центрі в Донецькій області. За його словами через цей центр пройшло понад 900 осіб за весь час, в основному люди з алкогольною та наркотичною залежностями.
«Близько 100 осіб стали нормальними членами суспільства, створили сім'ї. Ми з ними до цього часу спілкуємося, списуємося», - каже чоловік.
У 2012 році він став пастором однієї протестантської церкви. Перед початком бойових дій у громади було чотири будинки, свій дитячий садок.
«Ми займалися дітьми, допомагали бідним, роздавали їжу, ремонтували пам'ятники, прибирали кладовище», - Григорій перераховує те, чим займалася громада до початку бойових дій.
Григорій Бондаренко
У 2014 році війна прийшла на українську землю і, взявши по дві сумки, члени громади покинули рідні місця, залишивши одну людину доглядати за будинками. Зараз ці будинки зруйновані. За словами Григорія Бондаренка т.зв. ополченці навіть дошки з підлоги зняли.
Став волонтером, а потім капеланом
Навесні 2014 року Григорій Бондаренко покинув рідний дім і реабілітаційний центр. Майже відразу він став волонтером як і багато тисяч українців, які хотіли допомогу армії словом і ділом.
Став волонтером, а потім капеланом
Навесні 2014 року Григорій Бондаренко покинув рідний дім і реабілітаційний центр. Майже відразу він став волонтером як і багато тисяч українців, які хотіли допомогу армії словом і ділом.
«Коли все почалося, ми просто зібралися і поїхали. Вважали, що на два тижні. Моя дружина поїхала до родичів у Кривий Ріг. А я став волонтером-капеланом в українській армії, був в районі Широкіно. Тоді ми возили солдатам їжу, генератори, все, що завгодно», - каже Григорій.
Григорій Бондаренко
У 2015 році Григорій був змушений приїхати в Одеську область, спочатку в селище Калаглея, а потім в село Маяки. Незважаючи на те, що він був капеланом, офіційно на службі не перебував, тобто не отримував грошове забезпечення, а сім'ю треба було на щось утримувати.
У той час в селі Маяки стало організовуватися поселення для вимушених переселенців та учасників АТО під егідою одного благодійного фонду. На новому місці капелан не став сидіти склавши руки, а став працювати за профілем.
У той час в селі Маяки стало організовуватися поселення для вимушених переселенців та учасників АТО під егідою одного благодійного фонду. На новому місці капелан не став сидіти склавши руки, а став працювати за профілем.
Агроферма в Маяках
«Григорій приїхав з передової. Спочатку він зупинився на якийсь час в Калаглеях (Овідіопільський район Одеської області – прим.), де ми хотіли організувати центр для реабілітації учасників АТО, щоб вони там відновлювалися від поствоєнного синдрому. Там він проживав в будинку з ще декількома сім'ями військовослужбовців. Потім він переїхав в Маяки, де деякий час працював», - каже Роман Медяник, адміністратор благодійного фонду.
Роман Медяник
Перебуваючи в Маяках, Григорій Бондаренко активно брав участь у волонтерському русі і виконав чотири відрядження в зону проведення АТО разом з батальйоном «Шторм». Також він активно брав участь і в житті самої громади.
Ми першими (в Одеській області – прим.) стали приймати в цьому центрі переселенців. У різний час їх була різна кількість. Люди приїжджали без нічого, з пластиковими пакетами, а їм потрібні були підгузки, ліки, дах над головою. Будівля не була спочатку пристосована для проживання взимку. Спочатку ми думали, що два-три місяці - і все закінчиться, але нічого не закінчувалося, а людям треба було зимувати. Ми доклали максимум зусиль, щоб люди нормально жили і їхні діти відвідували школу, будували свої будинки. Наш принцип – не просити у держави грошей. Ми розуміємо, що державі треба допомагати, тому тут ми обійшлися своїми силами, нам допомагали волонтери, християни і нехристияни, добрі люди-одесити.
Петро Сердюченко
президент фонду «Добрий Самарянин»
У минулому році в громаді відкрили теплицю, щоб поселенці та учасники АТО могли отримати додаткове місце роботи і заробіток від реалізації сільськогосподарської продукції.
Агроферма в Маяках
Стати військовим
«У 2017 році мені запропонували влаштуватися на контракт в ЗСУ. Я пішов на цей крок і став солдатом 28-ї одеської бригади, де і проходжу службу в даний час», - каже чоловік.
Незважаючи на те, що він став рядовим воїном, він не залишає духовної практики. Причому справляється з цим навіть в лазареті, куди і потрапив після травми ноги.
«Зараз я проходжу лікування, так як отримав травму коліна. Відновлююся в ... (точне місце ми не вказуємо, так як Григорій знаходиться в зоні АТО - прим.). Це може затягнутися на 1-2 місяці. Крім основних завдань, які дістаються солдату-водієві в бригаді, я виконую роль позаштатного капелана на громадських засадах», - відзначає чоловік.
Слід відзначити, що протестантських капеланів в українській армії практично немає. Офіційної статистики не ведеться.
Серед інших конфесій є присутність УГКЦ, УПЦ Київського патріархату та мусульман.
УПЦ Московського патріархату капеланів до ЗСУ не відправляла.
«У 2017 році мені запропонували влаштуватися на контракт в ЗСУ. Я пішов на цей крок і став солдатом 28-ї одеської бригади, де і проходжу службу в даний час», - каже чоловік.
Незважаючи на те, що він став рядовим воїном, він не залишає духовної практики. Причому справляється з цим навіть в лазареті, куди і потрапив після травми ноги.
«Зараз я проходжу лікування, так як отримав травму коліна. Відновлююся в ... (точне місце ми не вказуємо, так як Григорій знаходиться в зоні АТО - прим.). Це може затягнутися на 1-2 місяці. Крім основних завдань, які дістаються солдату-водієві в бригаді, я виконую роль позаштатного капелана на громадських засадах», - відзначає чоловік.
Слід відзначити, що протестантських капеланів в українській армії практично немає. Офіційної статистики не ведеться.
Серед інших конфесій є присутність УГКЦ, УПЦ Київського патріархату та мусульман.
УПЦ Московського патріархату капеланів до ЗСУ не відправляла.
Текст та візуалізація
Павло Колотвін
Станіслав Кінка
