Незважаючи на те, що 11 листопада 2011 року Україна однією з перших підписала конвенцію, майже за десять років так і не спромоглась її ратифікувати. Причин цьому багато. Одна з них полягає в тому, що документ носить зобов'язальний характер. Держави, що приймають Стамбульську конвенцію, беруть на себе відповідальність виконати вимоги стосовно створення системи захисту людей, протидії домашньому насильству, юридичної відповідальності.
Цим документом в Раді Європи створено моніторингову групу та розроблені його індикатори. Країни, що ратифікують конвенцію, повинні стежити за ситуацією а моніторинговий документ Ради Європи відслідковує тенденції, які відбуваються в тих державах, що ратифікували документ. Це додаткова відповідальність для кожної країни, що взяла на себе такі зобов'язання.
Стамбульську конвенцію в Україні намагались ратифікувати в 2016-му році. На розгляд депутатів її навіть виносив тодішній Президент Петро Порошенко. Проте представники Верховної Ради не дійшли спільної згоди, достатньої кількості голосів не набралось, і документ знову відклали. І хоча в багатьох українських містах, зокрема в Одесі, вдалось налагодити роботу з гендерних питань, потрібна підтримка держави на всіх рівнях. Тільки в такому випадку можна розраховувати на успіхи в протидії домашньому насильству.