Не тільки квіти

На початку березня Україна знову приєдналася до міжнародної акції «Марш рівності жінок». Її учасники виступали за гендерну рівність у суспільстві. Для наших співвітчизників ще одним актуальним моментом «порядку денного» залишається ратифікація Стамбульської конвенції.
8 березня залишається святом для понад трьох чвертей наших земляків, але заледве кожен десятий вважає його символом боротьби жінок за свої права. Принаймні такі результати опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» протягом лютого цього року.

Людмила Акімова – регіональна координаторка UNFPA ( Фонду ООН в галузі народонаселення ), історикиня за освітою, має за плечима роботу в школі, держслужбу та депутатську діяльність, входила до складу національної експертної комісії з питань суспільної моралі. Успішна жінка, здавалося б, чого їй говорити про гендерні утиски? Саме таке питання поставили їй під час ефіру на одному з одеських телеканалів.
«Мені пощастило, - вважає Людмила Степанівна. - Багато що залежить від позиції жінки у родині, від самоповаги, підтримки з боку чоловіка та дітей (в мене двоє вже дорослих дочок та онука). Я мала можливість розвиватися, ставити цілі та досягати їх, але в реальному житті так складається далеко не у всіх жінок. Є чимало обмежень, навіть не на рівні законодавства, а нашої ментальності. Україна – одна з передових країн Європи за рівнем освіти жінок. Але що потім? Буду говорити про близьку мені сферу – освіту. Практично стовідсотково завідуючі наших дитсадочків – жінки. А от ректори вузів – переважно чоловіки. Жінки-підприємиці? Так, багато ФОПів та СПД, але у великому бізнесі їх десь 2%. Про це потрібно говорити. Так само і про те, що 80% внутрішньо переміщених осіб, які шукають роботу, це – жінки, що дітей теж переважно виховують жінки (а дітей з інвалідністю дуже часто ще й наодинці). Про присутність у політиці – то загалом окрема тема. Тому певні квоти для жінок, створення умов для самореалізації – це зараз одне з головних завдань держави. А від ЗМІ багато в чому залежить, наскільки активно обговорюватиметься ця тема у суспільстві».
Серед напрямків, у яких працює Фонд ООН у галузі народонаселення в Україні, можна назвати розвінчання стереотипів про гендерні ролі в суспільстві, освітні кампанії з питань сексуального та репродуктивного здоров'я (та репродуктивних прав), надання допомоги постраждалим від гендернозумовленого насильства.
До речі, коли минулого року в Одесі за підтримки UNFPA відкрився кризовий центр та притулок для жінок, які постраждали від домашнього насильства, то серед провокативних питань звучали й такі: «А чому допомога саме жінкам? Чоловіки теж страждають від насильства! Це – сексизм та дискримінація!» Так, чоловіки теж потерпають від насильства, але згідно міжнародних досліджень від гендерного насильства потерпають переважно жінки (часто з дітьми), тож спрямованість ресурсів є абсолютно обґрунтованою.
«Новий Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» можна назвати революційним, бо він дуже чітко прописує алгоритм дій усіх причетних структур: поліція, соцслужби, заклади охорони здоров`я, центри безоплатної вторинної допомоги, - резюмує Людмила Акімова. – Домашнє насильство – це вже не просто приватна справа, а кримінальний злочин та грубе порушення прав людини. Але ми маємо розуміти, що багато в чому цей злочин все ще є прихованим. Якщо я правильно пам`ятаю дані 2018 року, то серед тисяч жінок, які зверталися до травмпунктів або потрапляли на госпіталізацію через домашнє насильство, до поліції писали заяви десь 20%. Та й зараз, на жаль, не всі ще знають, що це явище криміналізоване. Тому тема домашнього насильства потребує широкого висвітлення, в тому числі й через засоби масової інформації. Щоб постраждалі знали свої права та куди звертатися у разі проблем, а агресори усвідомлювали загрозу покарання».
Непоодинокі випадки покарання домашніх тиранів в Одеській області справді вже зафіксовані. Наприклад, два роки обмеження волі з випробувальним терміном в півтора року отримав мешканець Подільського району, який напідпитку запустив каменем у голову жінці. Після удару та втратила свідомість й потребувала медичної допомоги.
А от мешканець Арцизького району отримав п`ять років ув`язнення за систематичне знущання над дружиною (до цього його протягом року вісім разів притягали до відповідальності, але ні штрафи, ні адміністративний арешт на його поведінку не вплинули).Втім, якщо згадувати події останнього року на Одещині, на думку спадають не лише кримінальні хроніки, а й такі кампанії як «16 днів проти насильства», діалогові платформи, акція, присвячена щодо протидії торгівлі людьми тощо.
Завдяки своєму приморському та транзитному розташуванню, економічному розвитку та поєднанню багатьох націй і культур Одещина є дуже цікавим регіоном. Тут багато ризиків і багато можливостей. Тут досить активних та розумних жінок, які можуть зробити свій внесок у реалізацію нової Стратегії гендерної рівності, представленою Єврокомісією на початку цього місяця. Вона розрахована на п'ять років і має на меті усунути нерівність між чоловіками та жінками в країнах ЄС.
Реалістично дивлячись на речі, за п`ять років проблему навряд чи подолати. Але, як зазначила Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн: "Гендерна рівність є ключовим принципом Європейського Союзу, але вона ще не перетворилася на реальність. Використання лише половини населення, половини ідей та половини енергії не є доброю справою. За допомогою нашої Стратегії гендерної рівності ми зможемо досягти більшого та швидшого прогресу у розвитку рівності між чоловіками і жінками".
Що стосується згаданої на початку статті Стамбульської конвенції (або точніше - Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами) , то ратифікація цього документу нашої країною безумовно необхідна. Такий крок змусить органи влади звітувати про створення притулків та інші заходи, необхідні для виконання цього міжнародного акту. Але ж Україна рухається до Європи, чи не так?
Авторка
Наталя Шевчук
Фото авторки та з відкритих джерел.
Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром, Незалежною громадською мережею прес-клубів України та за підтримки Української медійної програми (Інтерньюз)
Інформаційно-аналітичний сайт informer.od.ua є медійним проектом ГО "Інститут політичної інформації".