15.10.2022
Навіки двадцять два
В Одесі вшанували пам'ять бійця, який загинув на Херсонщині.
Чотирнадцятого жовтня Україна відзначала День захисників і захисниць України та День козацтва. Воно співпадає з християнським святом Покрови Пресвятої Богородиці, яка вважалась заступницею наших воїнів. Цієї дати ми вшановуємо тих, хто захищає нашу державу, висловлюємо слова вдячності тим, хто боронить країну.

Також ми згадуємо тих, кого вже ніколи не буде з нами. На жаль, через російську агресію останніх кожного дня стає все більше. Ми не можемо повернути до життя тих, кого з нами немає. Однак можемо і мусимо пам'ятати про їх подвиг.
У п'ятницю, на фасаді одеської школи №92, була урочисто відкрита меморіальна дошка, присвячена випускнику Сергію Коновалову (позивний «Роланд») . Він з перших днів повномасштабного вторгнення пішов на фронт, боронити країну. Його розподілили до 28-ої окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового походу, в складі якої захисник воював проти російських загарбників.

Чотирнадцятого липня, під час бою на Херсонщині, хлопець отримав важке поранення, несумісне з життям. За словами побратимів, Роланд вступив в ближній бій з ворогами, який виявився для нього останнім. Молодому хлопцеві залишиться тепер навіки двадцять два.
«Від сьогодні Сергій назавжди наш учень. Кожного ранку він буде зустрічати та надихати своїм життям наших учнів. Кожного ранку сюди приходитимуть діти, але, на жаль, сьогодні не так. Тут немає школярів, вони дуже хотіли бути присутніми, але так склалися обставини. Бо вороги зробили так, що діти не можуть навчатися в стінах школи. Але в нас проходять класні години, ми проводимо різні заходи для вшанування пам'яті загиблих, особливо Сергія. Ми дуже вдячні його матері, Ладі Миколаївні, за надані фото та відео, щоб наші діти змогли їх змогли переглядати. Все, що ми робимо, робимо з вдячністю та від щирого серця. Хочеться, щоб якомога скоріше ми просто милувались нашим сонцем, щоб наші діти знову зайшли до школи та були такими, як і раніше», – сказала директорка школи № 92 Лариса Асманська.
Побратим Сергія, Олег Семашко, познайомився з Сергієм ще тоді, коли він був підлітком. На той час хлопчині було тільки дванадцять років. Тоді в парадній Олега, в ліфті, почали з'являтись написи маркером на кшталт «Ідея нації». Він ще тоді зацікавився, хто це пише, бо в ті часи ця тема була не сильно популярна. Тільки потім він дізнався, хто це, побачивши хлопця з вистриженим чубом.

Потім до одеського осередку «Патріоти України», де Олег був активним учасником, через мережу «ВКонтакті» надійшла заявка від хлопця. Домовились з ним про зустріч, і прийшов до них зовсім юний хлопець, дванадцяти років. Старші товариші спочатку навіть не знали, яке йому знайти діло.
Побратими Сергія.
Попри юний вік, Сергій досить добре проявив себе. На вишколах були доросліші злопці, але хлопець дуже швидко зрозумів ідею організації. Зокрема те, що патріот-націоналіст це не той, хто начепив на себе символіку. А той, хто розвивається фізично, може дати відпір ворогам. А це був 2012 рік, при Януковичі. Тоді за слова «Слава Україні!» можна було й в райвідділок потрапити.

На відміну від інших хлопців, які приходили до спілки, не витримували фізичних навантажень на тренуваннях і виходили з організації, Сергій дуже швидко освоївся. За короткий час набув форми, став спортивним, засвоїв військову підготовку. Коли почалися події на Майдані, він через свій вік не міг туди потрапити, але активно переживав через події в країні.
«В 2014 році на базі нашої всеукраїнської організації «Патріоти України» був створений батальйон «Азов», пізніше реформований в полк Нацгвардії. Роланд чекав повноліття, щоб потрапити туди, але й до того часу тікав в ДУК «Правого сектору» на фронт, його туди батько їздив, забирав. Це безпрецедентний приклад хлопця, який став націоналістом, зрозумів принцип, як він колись сказав: «Один удар краще, ніж тисяча слів». Він загинув молодим, але якщо згадати епохи перших визвольних змагань, то так само гинули молоді хлопці 16-17 років в боях. Всі ми помремо хтось раніше, а хтось пізніше, але сподіваюсь, ми зустрінемось з ним в наступних життях», - висловив сподівання Олег Семашко.
Саме побратими Роланда урочисто відкрили меморіальну дошку, присвячену загиблому воїну. Вони сказали багато добрих слів про нього, нагадавши, що хлопець проявив приклад справжнього патріотизму. Мати Сергія, Лада Миколаївна, однією з останніх поклала квіти до таблички, присвяченої її синові. Вона довго вдивлялася в обриси свого сина, висічені в граніті, вивчаючи рідні риси обличчя.

Жінка вже не плаче, тихцем витираючи сльози, а просто стоїть, думаючи щось про своє, особисте. Її Сергій тепер залишиться навіки молодим та буде зустрічати таких же безтурботних школярів, яким свого часу він був сам. В якого теж були підліткові переживання, мрії, плани на доросле життя, яким не судилось було здійснитись.
«Мій син провчився в цій школі чотири роки, з сьомого по одинадцятий клас, закінчив її в 2018 році. Відкриття цієї меморіальної дошки дуже важливе для мене, це пам'ять про мого сина. Ми підтримуємо контакти з побратимами Сергія, постійно спілкуємось з ними. Важливо, щоб пам'ятали кожного, хто загинув, захищаючи країну. Заради цього вони всі пішли туди, щоб був мир, діти могли навчатися. Тому, напевно, добре, що така меморіальна табличка з'явилась саме на фасаді школи, щоб діти бачили, якою ціною дістається мир. Це приклад того, як треба любити свою країну, та бути готовим ставати на її захист в будь-який час», - говорить мати загиблого героя Лада Коновалова.
Того дня біля шкільного подвір'я зібралось багато людей з квітами. Ці стіни вже багато років бачили стількох гостей з букетами, але зазвичай це були радісні приводи, на кшталт першого чи останнього дзвоника, Дня вчителя чи Восьмого березня. Лунала гучна музика, в повітря випускали повітряні кульки, а в навколо стояв веселий гамір. Цієї осені 2022 року все було не так.
Квіти були прикрашені чорними стрічками, ніхто не жартував, люди тільки часом перешіптувались між собою, хтось плакав, але старався цього не показувати. Кожного, хто був присутнім заході, тим чи іншим чином зачепила ця трагедія. І таких загиблих, як Сергій, тисячі по всій Україні. Війна принесла горе до кожної родини, від якого ми всі малоймовірно колись оговтаємось. Навіть тоді, коли до наших шкіл знову повернуться діти, а ця жорстока війна залишиться десь в історії.
Текст та візуалізація
Марія Шевчук
Інформаційно-аналітичний сайт informer.od.ua є медійним проектом ГО "Інститут політичної інформації".