Цікаво, що вам спадає на думку, коли ви думаєте про рух Me Тоо? Я можу вам сказати, що приходить відчуваю я: гнів, біль, розчарування. Розчарування в людській природі. Чи справді нам потрібно думати про самоконтроль, щоб не нашкодити іншим людям? Не зламати життя інших людей? Бо коли ми говоримо про сексуальні домагання, жорстоку поведінку та зґвалтування — це те, що може справді травмувати психіку людей і порушити та зламати їх назавжди. Мені пощастило ніколи не переживати таких ситуацій. Але ти ніколи не знаєш, бо люди раз у раз не говорять про такі речі.


Масштаби проблеми дійсно вражають, адже перше глобальне дослідження у ЄС на цю тему WAVE REPORT 2015 виявило, що кожна третя жінка зазнала ту чи іншу форму фізичного та/або сексуального насильства з віку 15 років. А це близько 60 млн жінок. Хоча міжнародного визнання проблема насильства одержала тільки в останні роки, жіночий рух почався набагато раніше – на початку 1960-х у Західній Європі та США. Групи жінок збиралися та вільно обговорювали досвід насильства, що призвело до радикальних змін у сприйнятті та визначенні самого поняття «насильство». Особисте питання сімейних відносин винесли на публіку та у сферу політики. Девіз «особисте – це політика» дозволив жінкам подолати сором, що змушував зберігати мовчання. В результаті те, що раніше вважалося особистою справою, розцінюється сьогодні як порушення фундаментальних прав людини.


Перше, що ви знайдете про Me Тoo в пошуку Google - це посилання на довгу і переконливу статтю у Вікіпедії, яка є частиною серії статей про фемінізм. Особисто я думаю, що вам навіть не потрібно знайомитися з ідеями цілого ряду соціальних рухів та ідеологій проти порушення прав жінок, щоб визнати той факт, що сексуальні домагання, в будь-якому випадку, є загальною проблемою, яку не можна терпіти. Тож словосполучення "Me Тoo" було спочатку використане в цьому контексті в соціальних медіа у 2006 році в мережі Myspace, через потерпілу від сексуальних домагань активістку Тарану Берк. Для неї, як вона сказала в одному з інтерв'ю пізніше у 2017 році, "Ідея Me Тoo спочатку полягала в тому, щоб дістатися місць, куди інші люди не їздять, приносячи повідомлення та слова та заохочення тим, хто пережив сексуальне насильство, про яке інші люди не хотіли б говорити". Тож аналогічно іншим рухам соціальної справедливості за дотримання прав потерпілих, метою Me Тoo, як спочатку говорила сама Берк, а також ті, хто згодом долучився до руху, була підтримка жінок через співпереживання та солідарність.

А що відбувалося в Україні в ті часи? На жаль, я не зміг знайти жодних слідів публічних кампаній або бурхливих дискусій, на ґрунті яких у нас міг формуватися новий рух Me Тoo. Україна до 2014 року була країною, сповненою мізогінії та панівного патріархату, що було головною причиною порушення цивільних та трудових прав жінок.


Наразі українське суспільство втрачає десятки мільйонів доларів через насильство проти жінок: такий звіт оприлюднив Фонд ООН у галузі народонаселення. Європейський Союз та Рада Європи у спільній заяві, опублікованій до Міжнародного дня захисту жінок від насильства, який щороку відзначається 25 листопада, наголошують, що ухвалення Україною у 2017 році закону "Про запобігання та протидію домашньому насильству" було позитивним кроком уперед. Євросоюз має тверду позицію у питаннях захисту жінок від будь-яких проявів приниження гідності або образ. Саме тому Рада Європи також закликає Україну без зволікань ратифікувати Стамбульську конвенцію, яку Україна підписала ще у 2011 році. Втім, народні депутати досі не спромоглися це зробити з особистих причин, або через те, що неправильно трактують визначення в цій конвенції, зокрема слів « ґендер» та інших понять.

Зараз в Європі діє три законні інструменти у боротьбі з насильством щодо жінок: Стамбульська Конвенція (Конвенція Ради Європи про запобігання насильству над жінками та домашнього насильства і боротьбу з цими явищами), Європейська Директива жертв і Європейські захисні ордери. Конвенцію про запобігання насильству щодо жінок було розроблено Радою Європи та відкрито для підписання у 2011 році в Стамбулі (тому її називають "Стамбульською"). Це перший, юридично зобов'язальний, документ у Європі, спрямований на боротьбу з насильством щодо жінок усередині родини та ззовні. На момент підготовки звіту, Конвенцію підписали 41 держава, а 21 – вже повністю ратифікували її.

Але подивімось на хронологію подальшого розгортання руху Me Тoo. Наступним великим епізодом, який підштовхнув масову дискусію, став випадок італійської моделі Амбри Гутьєррес, яка першою звинуватила Харві Вайнштейна в сексуальних домаганнях до неї. По мірі того як поліцейське розслідування набирало оберти та ставало загальнодоступним, таблоїди публікували негативні історії про Гутьєррес, які зображували її як опортуністку, що хоче скористатися ситуацією у своїх інтересах. Майже одночасно хештег #sendeanlat ("Розкажіть свою історію про насильство") з'явився на вершині світових трендів у Twitter. Такий медіабум спричинило жорстоке вбивство турецької студентки Озгіджан Ослан, яка чинила опір спробі зґвалтування. Сотні жінок протестували по всій Туреччині. За інформацією Euronews, подія відбулася не лише в її рідному місті Мерсін, а й в Анкарі та Стамбулі. Самі жінки несли труну дівчини на її похоронах і не давали імаму здійснити повну похоронну церемонію. Цей інцидент об'єднав активістів та активісток, які прагнули покласти край насильству над жінками в Туреччині, де сотні жінок помирали щороку від рук своїх чоловіків.


Тим часом в Україні в соціальних мережах нарешті вибухнув флешмоб на підтримку поліцейської Людмили Мілевич, яку цькували деякі користувачі, поділившись її приватними фотографіями під час відпустки та коментуючи її зовнішність. 27-річна Людмила зізналася журналістам, що хвиля критики, з якою вона стикається через викриті фотографії, може змусити її покинути роботу. Тож для виявлення підтримки молодій жінці активісти та активістки громадського сектору розмістили свої реакції, використовуючи хештег #my_new_policy. Це був перший публічний прорив у боротьбі проти сексуальної об'єктивації жінок в Україні.

Така реакція могла бути пов'язана зі змінами, які відбулися з 2014 року, коли українці почали боротися за свою свободу та бажання жити в країні, відмінній від тієї, що вони мали. Війна на Сході України також змінила сприйняття ролі жінок у сучасному українському суспільстві, оскільки вони відігравали головну роль у величезному волонтерському русі та навіть на передовій у якості членкинь національних сил. Тож критика та стереотипи почали сповільнюватися під тиском соціальної трансформації. Але все-таки було ще багато чого сказати тим, хто в минулому зазнавав сексуальних домагань і мусив мовчати, щоб уникнути стигматизації.


Успішна співпраця основних активістів та активісток, готових розпочати нові адвокаційні кампанії, вилилися у ще один флешмоб у соціальних мережах, що охопив українські соціальні медіа. Він розпочався у квітні 2015 року, коли багато українських жінок приєдналися до міжнародного флешмобу #RedMyLips, який мав на меті проявити солідарність та підтримку жертв сексуального насильства. «Потерпіла не винна у сексуальних домаганнях. Якби вона не зробила макіяж, якби вона не була в цій сукні ... Але ніхто не заслуговує сексуального насильства! Єдиною особою, відповідальною за насильство, є злочинець, який повинен нести відповідальність за свій злочин", - сказала одна з жінок. Дописи з хештегом #Redmylips регулярно публікувалися протягом усього 2015 року в основному у мережі Facebook. І це була лише репетиція того, що було далі.


29 червня 2016 року видання Dailymail опублікувало статтю з переконливою фотосесією, створеною фотографом Яною Мазуркевич з Білорусі, яка мала на меті подолати звинувачення жертв зґвалтування. Серія фотографій включала висловлювання "Моя спідниця була занадто короткою", "Я повинна була очікувати, що це станеться", "Я винна, що я була п'яна", "Я була занадто привітною" та інші. Відразу після цього серію фотографій опублікувало видання Fishki.net - одне з найпопулярніших ЗМІ в Україні та Росії, звідки вона стала об'єктом бурхливих дискусій, оскільки було багато чоловіків, які активно критикували поведінку жінок та показали, що вони психологічно налаштовані на звинувачення жертв сексуальних злочинів.

Одразу після цього Настя Мельниченко, українська журналістка та громадянська правозахисниця, написала допис у Фейсбук, в якому висловила свій гнів і розчарування щодо думок та реакцій людей на цю тему. Вона згадала історію, яку розповів один із чоловіків, коли він випадково зустрів побиту та зґвалтовану дівчину в одному з парків та направив її до відділу поліції. Але у висновку він сказав, що "це її вина, що вночі гуляла по парку. У іншому б випадку нічого б не трапилось". Настя була надзвичайно шокована, і попри підтримку та відгуки, які багато людей їй виказали, вона вирішила поділитися своїм досвідом сексуальних домагань з громадськістю і позначила це хештегом #яНеБоюсьСказати. Це стало поштовхом для всієї української та російської спільноти Facebook. На цей час лише ця публікація отримала 2 000 відгуків і була поширена понад 400 разів. Також багато коментарів залишили чоловіки, де вони все ще намагалися переконати жінок у тому, що вони сприймають це занадто серйозно. Але хвилі відвертих розповідей жінок почали масово поширюватися, і тисячі російських та українських жінок почали ділитися історіями про сексуальні домагання, насильство та зґвалтування в соціальних мережах. Ось так хештег #яНеБоюсьСказати став вірусним. Реакція була дійсно дуже потужною — за даними вебаналітики, Україна та Росія разом мали 16,5 млн переглядів дописів із цим хештегом. Сама Настя була дуже здивована, оскільки 24 000 людей поділилися власним досвідом переживання сексуального насильства.


Численні Інтернет-ЗМІ, включаючи BBC Ukraine, The Guardian, Meduza, Українська правда, підняли цю тему та донесли її до широкої громадськості. "Я хочу, щоб жінки сьогодні виступали. Щоб говорити про насильство, яке зазнала більшість із нас. Я б хотіла, щоб ми не виправдовувались: "Я вийшла у спортивному одязі посеред дня, але мене все-таки спіймали". Тому що нам не треба себе виправдовувати. Ми НЕ винні, винний ЗАВЖДИ насильник", - заявила вона. Це стало новим етапом обговорення проблеми сексуального насильства проти жінок для України та Росії, де домашнє насильство та сексуальні домагання часто є темами табу або розглядаються як частина повсякденного життя. Для багатьох ці розповіді стали справжнім зціленням.

Одночасно, у жовтні 2016 року чергова хвиля обурення із хештегом #NotOK потрапила у соціальні медіа та почала трендувати в США після виходу аудіозаписів, у яких Дональд Трамп вів розмову з Біллі Бушем з Access Hollywood щодо сексуальних нападів на жінок. Жінки долучились до соціальних мереж, щоб поділитися своїм досвідом сексуальних нападів. Оригінальна публікація зібрала понад 9000 ретвітів і популяризувала хештег #NotOk, що проливав світло на сексуальне насильство та домагання, з якими жінки стикалися протягом свого життя.


На початку 2017 року, як ми всі знаємо, історія зі скандалом у Fox News теж спричинила багато галасу в США. Канал звинуватили у допущенні сексуальних домагань та расової дискримінації його власниками, керівниками та службовцями. Відомі члени команди Fox News, такі як Роджер Ейлс, Білл О'Рейлі та Ерік Боллінг, врешті були звільнені після того, як багато жінок звинуватили їх у сексуальних домаганнях. Тож саме тому широке висвітлення скандалу у Fox News надало справі Гарві Вайнштейна особливої уваги в жовтні 2017 року.


І тоді, нарешті, настав час для "Me Тoo" - руху, який викрив реальні масштаби сексуального насильства у світі. Актриса Аліса Мілано подякувала Тарану Берк за те, що вона створила хештег "Я теж" і зробила посилання на її організацію у своїй сторінці. Берк сказала, що рада бачити, як її ідея охоплює все більшу аудиторію. "Я бачила, що це відбувається знову і знову невеликими хвилями, але побачити це як масове явище було досить неймовірно", - сказала вона. Перша статистика, отримана в жовтні 2017 року, показала, що хештег #MeТoo використовувався 825 000 разів, повідомляє Twitter. Цифри були однаково приголомшливими у Facebook. Компанія зазначила, що менше ніж за 24 години після публікації твіту Мілано 4,7 мільйона людей по всьому світу взяли участь у глобальній кампанії "Я теж" з більш ніж 12 мільйонами повідомлень, коментарів та реакцій. За даними Facebook, понад 45% людей у США дружать з тим, хто опублікував повідомлення зі словами "Я теж".


Того ж тижня українки також приєдналися до флешмобу. Багато з них згадували ініціативу #яНеБоюсьСказати, яка була започаткована майже рік тому, і пишалися тим, що їх ідеї вийшли на інший рівень. Звичайно, вони також знали, що рух розвивався в США протягом десятиліття, перш ніж вибухнув закликом Аліси Мілано. Дарія Попова, одна з українських активісток, також долучилася тоді до флешмобу, зазначивши, що не всі жінки отримали можливість висловлюватися про такі речі публічно.

Багато українських ЗМІ підняли дискусію та опублікували свої статті після висвітлення подій, що відбувались в Голлівуді. Але згодом фокус змінився і було зроблено низку інтерв'ю з українськими громадськими активістами, феміністками та журналістами. Як результат, згідно з даними Google Trends, українці почали шукати в Інтернеті інформацію про рух Me Тoo, хоча, враховуючи частку всіх запитів, вони все ще були в 5 разів менш уважними до цієї проблеми, ніж люди в США. Найпопулярнішими регіонами з цим запитом стали Одеса та Київ та три східноукраїнські області: Харків, Донецьк та Запоріжжя. І я можу сказати, що сам рух підштовхував українців до полеміки щодо розуміння сексуальних домагань та нападів, оскільки багато чоловіків відчували себе ніяково через те, що іноді навіть мимоволі вони виступали кривдниками.


Але одним з головних позитивних ефектів #яНеБоюсьСказати та наступної за нею #MeТoo для України є те, що травмовані жінки отримали силу говорити та здобувати підтримку через вихід із тіні. Тож через 6 місяців медіаекспертка Ірина Земляна та журналістка Ліза Кузьменко зробили публічний коментар Президентові України Петру Порошенку, який назвав "дорогенькою" журналістку Марину Барановську, коли вона під час своєї пресконференції поставила йому незручне запитання. Ірина зробила футболки з принтом "Я тобі не дорогенька!" і розмістила пост зі словами «І сьогодні я обурююся, як він звертається до жінок-журналісток на своїй пресконференції. "Я тобі не дорогенька!", Петро Олексійович, а також мільйони українських жінок, які щодня виконують свою роботу і працюють в Україні!".

24 лютого 2020 року журі штату Нью-Йорк винесло "історичний вирок щодо однієї з найвідоміших і скандальних судових справ", - статті з такою назвою можна було побачити в усіх українських ЗМІ майже п'ять місяців тому. Навіть попри те, що більшість українців не стежили за процесом проти голлівудського магната, ім'я Харві Вайнштейна набуло широкого значення навіть для українців, коли ми говоримо про гендерні ролі, стереотипи та, звичайно, права жінок. Але те, як українські ЗМІ висвітили цей процес, було здебільшого ретроспективним та описовим, не надаючи певних суджень про остаточний вердикт. Причиною цього є те, що багато українських читачів досі не розуміють місію справи Гарві Вайнштейна у становленні нової ери справедливості для тих, хто став жертвами сексуальних домагань з боку тих, хто мають владу. Але тим самим було розпочато діалог про гендерну рівність в українському суспільстві. Приватні компанії та державні організації почали звертати увагу на гендерну дискримінацію, включаючи домагання та сексистські коментарі щодо жінок.


Викорінення насильства проти жінок і дівчат також є одним з основоположних пунктів прийнятого в ООН Порядку денного сталого розвитку до 2030 року. Це є першим кроком до зміцнення глобального миру та безпеки, передумовою для розвитку і захисту прав людини, гендерної рівності, демократії та економічного зростання.

У жовтні 2019 року в рамках мистецької лабораторії «Метаморфоза» в Києві було зібрано 16 художниць з України, Німеччини, Грузії, Вірменії, Молдови, Азербайджану та Росії для обговорення масових процесів, що відбувалися навколо фемінізму. Організаторка лабораторії Катерина Міщенко в інтерв'ю "Радіо Свобода" зізналася, що: "Ми мали досвід роботи з #яНеБоюсьСказати, і це, в першу чергу, інтернет-досвід, але те, що відбулося в США після — звільнення, судові процеси та дискусії про нерівну заробітну плату жінок у порівнянні зі своїми колегами-чоловіками — це щось більше, ніж флешмоб, більше, ніж мобілізація в соціальних медіа. Питання домагань на робочому місці перейшло від цифрового до інших корпоративних галузей, великого бізнесу тощо. Ми отримуємо новини про це, про які можна говорити, особливо в галузі культури, але водночас структури, які існують в Україні, дозволяють підтримувати нерівність між жінками та чоловіками в різних сферах — професійній та приватній — і це не викликає сумнівів. І я хочу, щоб ці хвилі протесту були приводом поговорити про те, що з нами відбувається", - сказала вона.

Допомогти органам місцевого самоврядування досягати рівності покликана Європейська хартія рівності жінок і чоловіків у житті місцевих громад. Цю Хартію у 2004 році розробила Рада європейських муніципалітетів і регіонів (РЄМР). Загалом Європейську хартію рівності жінок і чоловіків підтримали понад 1000 європейських міст. В Україні ж цей рух активно набирає обертів: після Вінниці у 2018 році зареєстрованими підписантами стали Одеса, Житомир, Харків, Ірпінь, Білгород-Дністровський та інші. А станом на лютий 2020 року 64 українські міста пройшли фінальний етап підписання документа та більш як 20 перебувають на шляху до приєднання. В основі їхнього рішення лежить переконання, що врахування інтересів, потенціалу та потреб кожної статі є винятково важливим для ухвалення обґрунтованих рішень, справедливого розподілу ресурсів, пільг і відповідальності між жінками та чоловіками, а також рівного доступу до послуг і вигід місцевого економічного розвитку.

Але процес імплементації не завжди проходить безхмарно. Так восени 2018 року Одеська міська рада прийняла рішення про приєднання до Європейської хартії рівності жінок і чоловіків у житті місцевих громад. Водночас Одеська обласна рада прийняла антигендерне звернення щодо традиційних цінностей.


Хоча "сексуальні домагання" є незаконними у більшості сучасних правових контекстів, часто важко довести в суді, що це відбулося. Наприклад, в Україні такі дії регулюються ст. 154 ККУ. Але насправді ці норми виявляються "мертвими", оскільки найчастіше в суді це виглядає як звинувачення, що не виглядають переконливими. Але коли я перевіряв дані в реєстрі досудових розслідувань України, за останні три роки кількість таких справ, що не дійшли до суду, в цілому зменшилася на 30%, що дає нам уявлення про те, що все більше та більше підсудних стають відповідальними за свої незаконні дії.


Наразі 17 із 46 країн Європи мають безкоштовні телефонні лінії допомоги, які працюють 24/7. В Європі існує 1842 притулки для жінок-жертв домашнього насильства. Вони забезпечують приблизно 26 785 місць для жінок і дітей. Серед 45 країн тільки в Литві немає притулку для жінок, проте працюють 15 центрів підтримки жінок-жертв домашнього насильства. Азербайджан, Македонія, Молдова і Україна надають тільки 1/10 місць від мінімального стандарту.

Однак рух Me Тoo також вказав на суттєві відмінності у світогляді різних поколінь — міленіалів (що народилися з кінця 1980-х років) та бумерів (народжених з кінця 1940-х). Міленіалів іноді називають "найбільш свідомим поколінням". Вони вважаються більш толерантними та активними у відстоюванні своїх прав. У порівнянні зі старшим поколінням, молоді жінки вільніше та відкритіше говорять про насильство та домагання і не бояться озвучувати свої очікування від стосунків із протилежною статтю.


Вкрай важливими є освіта, підвищення обізнаності, протидія ґендерним стереотипам, сексизму та нерівності, які часто лежать в основі ґендерного насильства. Стамбульська конвенція Ради Європи визначає насильство проти жінок як форму дискримінації та вважає рівність між чоловіками та жінками де юре і де факто ключовим елементом профілактики насильства. 33 з 46 європейських країн проводять той чи інший вид національної політики щодо гендерного насильства. Національна політика може бути у вигляді Національного плану дій або заходів в рамках ширшого плану заходів із гендерної рівності та прав людини. Найефективніший спосіб розв'язання питань насильства на рівні політики – це узгодження Національного плану дій, спрямованого проти всіх форм насильства проти жінок, що координується і включений до програми ґендерної рівності.


Ще однією причиною популярності руху Me Тoo в соціальних мережах стала, на жаль, відсутність довіри до правоохоронних органів, відсутність впевненості у їх здатності захищати та надавати адекватну допомогу жертвам сексуального насильства (включаючи психологічну підтримку). Інтернет став і досі залишається чи не єдиним зручним та безпечним місцем для жертв сексуальних домагань, де жінки не бояться говорити та бути почутими.