Збираючись до Тернополя, я зрозумів, що не знаю про це місто практично нічого. Так, я багато разів бував у Львові, який розташований усього в 130 км від Тернополя. Бував й в Івано-Франківську, який теж знаходиться недалеко. Але от до Тернополя, чомусь, так ніколи й не приїздив. До цього літа.

До речі, в історико-географічному плані місто Тернопіль належить до Галичини — однієї із найбільших історичних провінцій України. А етнографічні межі Волині та Поділля знаходяться всього за 25–30 кілометрів від міста. Тому цей регіон дуже колоритний, як ви можете уявити. Можна навіть сказати, що саме тут лежить ключ до розуміння Західної України та її особливостей.

І виявилося, що Тернопіль – дійсно одне з найцікавіших міст. Знаходячись у самісінькому центрі Західної України, файне місто ввібрало з австрійською архітектурою неповторний колорит Галичини, красу Поділля та спокій Волині. Я кажу "файне місто", а сам наспівую однойменну пісню Братів Гадюкіних. Так от. У Тернополя глибока та цікава історія, пов'язана, в першу чергу, із замком, який служив не тільки для оборони від турків і татар у XVI – XVII століттях, а й резиденцією місцевих правителів. Зараз це найстаріша будівля міста, під якою розташована ціла система підземель.

Проте Тернопіль цікавий не тільки замком та численними храмами, а й своєю архітектурою з типовими вузькими вуличками й австрійськими будинками, що зберегли дух старовини, а також пам'ятниками цікавим особистостям, наприклад, відомій оперній співачці Соломії Крушельницькій та іншим літературним персонажам. Окрім іншого, Тернопіль славиться ще й своєю багатою фестивально-ярмарковою традицією. В місті щорічно проходять різні фестивалі, серед яких найбільший — Міжнародний музичний фестиваль «Файне Місто».

Одесі теж в історичному плані теж є чим похвалитися, хоч місто і було засноване офіційно всього два століття тому. 226 років, якщо бути точнішим. Але насправді історія Одеси походить ще з кінця XIV — початку XV століття, коли північно-західне Причорномор'я перейшло під владу Великого князівства Литовського. Одеса мала назву Коцюбіїв, а до 1795 року — Хаджибей. З кінця XV століття, коли ці землі завоювала Османська імперія, місцеве населення складали переважно татари.

У 1765 році османська влада відбудувала стару литовську фортецю, назвавши її «Єні-Дунья». Хто зараз із вас добре візуалізує Одесу — фортеця знаходилась якраз між сучасними Потьомкінськими сходами та Воронцовським палацом на Приморському бульварі. Її неодноразово штурмували запорізькі козаки під проводом Семена Галицького та Петра Калнишевського. 1774 року фортеця була вперше захоплена об'єднаними козацько-російськими військами. Ну і після цього на цьому місці почалося будівництво "Південної Пальміри" на противагу "Північній", якою того часу називали російський Санкт-Петербург.

Але не дивлячись на зовсім різне походження, архітектура Одеси та Тернополя є дуже європейською та належить до останніх 200 років. Одеса вирізняється намаганням італійських та французьких майстрів відтворити середземноморський стиль у містобудівництві й надати йому вишуканості та імперськості, адже плани на забудову були грандіозні. У Тернополя таких амбіцій не було — це одразу помітно, коли в'їжджаєш до міста. У першу чергу помічаєш його спокій та порядність — і це дуже простежується і в архітектурному стилі. Охайні та прості, немов сонячні, здебільшого триповерхові будинки. Я так замилувався ними, що навіть назнімав близько чотирьох годин відео на свій смартфон зі стабілізатором. Просто щоб змонтувати класний фільм після повернення. Чесно кажучи, до відео поки руки так і не дійшли, але у планах точно завершити його до кінця року.

Тож Тернопіль — невелике за площею місто. Історичний центр Одеси, думаю, рази в три більший. За чисельністю населення воно теж поступається Одесі - 225 тис. мешканців проти 1 млн. І це звичайно, говорить нам про суттєві розбіжності у містобудуванні та міському ландшафті. "Тернопіль — студентська столиця" - привітав нас борд, що висів на в'їзді до міста. Тернопіль тяжіє до молодості, яскравості та невимушеного спілкування. Тут одразу вбачаєш, як молоді люди прогулюються містом вдень, а ввечері зависають у барах, як сімейні пари неквапливо вештаються зі своїми малюками серед історичних пам'яток. У Тернополі ж навіть і замок свій є — він зовсім невеликий та більше походить на маєток. До речі, в Одесі теж колись був свій "замок" - якщо ми можемо так назвати фортецю Єні-Дунья, яку якраз і було зруйновано перед заснуванням міста. Але судячи з карт, вид та масштаб вона мала досить примітний.

Але, стоп. Думаю, вам все ж цікаво почути не про будівлі, а саме про людей, бо вони й створюють атмосферу будь-якого міста, хіба не так? Населення Одеси — це здебільшого українці, значну частку також становлять росіяни. Але основна мова комунікації — саме російська. На те було багато історичних причин, тож зараз не будемо на цьому зупинятися. Загалом в Одеській області мешкають представники 133 національностей та народностей (понад 37% населення області). З найбільших етнічних груп виділяються болгари, молдовани, роми, гагаузи, євреї. Наразі спостерігається тенденція до зменшення діалогу та контактів влади з представниками різних національностей. Є певна напруженість у ставленні населення стосовно ромів. Але усі національні спільноти області мають свої формалізовані культурно-просвітницькі представництва, функціонують школи з місцевими мовами.

У Тернополі 90% населення — це українці, й етнічний склад є менш різноманітним. Я думаю, це слугує передумовою створення більш-менш однорідної спільноти людей, яка поділяє схожі цінності та культуру. Це безумовно надає кращі умови для взаєморозуміння та продукує вищий рівень суспільної довіри. Але не тільки це може впливати на суспільний добробут, звичайно. Нумо подивимось на економічну ситуацію в обох регіонах!

Наприклад, саме на півдні країни зосереджено основні порти, і в деяких прикордонних районах формується особлива вразливість до корупції та вплив кримінальних структур на політичні процеси. У деяких областях на заході велике значення в структурі економіки відіграє саме сфера послуг, включаючи інформаційні технології. Такі галузі залучають іноземні інвестиції, відтак, власники такого бізнесу не зацікавлені політичним життям регіону. Таким чином, політична конкуренція в цих регіонах дещо менше страждає від впливу великих бізнес-інтересів, ніж у більшості інших областей України.

В результаті це також впливає й на рівень безпеки. Південні області України особливо схильні до таких ризиків. В Одесі здебільшого громадські активісти можуть проводити свою діяльність безпечно, доки вона не стосується чутливих питань, таких як корупція, потенційно незаконна діяльність місцевих органів влади та місцевого самоврядування, зокрема, щодо виділення землі або будівництва, надання тендерів. Відкритого тиску місцевої влади на підприємців не зафіксовано, проте у тендерах, які ініціює Одеська міська влада та інші міські ради регіону, виграють фірми, наближені до керівництва міст. Відтак населення регіону багато втрачає через корупцію. Сплачує "корупційний податок", як то кажуть. Малий та середній бізнес має можливості для вільного розвитку. Але чим більш пов'язаними є місцеві органі влади та бізнес, тим більш небезпечною може бути антикорупційна діяльність.

У рейтингу Прозорості міст 2019, який щорічно складає Transparency International Україна, Тернопіль посів третє місце, а Одеса - лише 20. Більшість великих міст Одеської області так само займають низькі місця у рейтингу. Хід децентралізації та об'єднання громад в Одеському регіоні є помірним, на відміну від Західної України, де, за даними сайту decentralization.gov.ua, Тернопільська область, наприклад, займає десяте місце за рейтингом областей щодо формування спроможних громад. Одеська область у тому ж рейтингу посіла лише 19 місце із 24 можливих. Місцева влада не наділяє цьому достатньої уваги.

Загалом якщо ми поглянемо на цьогорічний рейтинг найбільш комфортних міст для проживання, опублікований виданням "Фокус", то побачимо, що до ТОП-5 міст України увійшли аж чотири західноукраїнські міста - це Хмельницький, Львів, Рівне та Тернопіль. Одеса ж посіла 12 місце з 20 можливих. Тобто за критеріями економічного розвитку, якістю інфраструктури, екології, безпеки, соціальним розвитком ми значно відстаємо від Тернополя. І це при тому, що в Тернопільській області офіційна зарплата є однією з найнижчих по Україні - усього 9,7 тис. грн на місяць. Це близько 350 дол. США. Для порівняння - в Одеській області цей показник - 11,1 тис. грн, або 410 дол. США за поточним курсом.

Все це говорить про явні проблеми, яке має моє місто попри величезний економічний та культурний потенціал розвитку. Що ж стає цьому на заваді?

Як я вже казав, як і в інших країнах, в Україні існують регіональні відмінності – найбільше в економічному положенні та культурі, але це не заважає мирному життю українців. "Кальміуська група" в партнерстві з компанією GfK Ukraine два роки тому провела всеукраїнське соціологічне дослідження, щоб з'ясувати, що об'єднує та роз'єднує громадян України. Результати засвідчили, що 70% опитаних громадян України бачать як суттєві, так і несуттєві відмінності між регіонами. Побачив їх і я під час своєї поїздки до Тернополя, хоч і вважаю, що за умови присутності в українців спільного прагнення до перетворення на правову державу з високим рівнем суспільної довіри, багато чого піде у небуття. Також, найбільше з-поміж інших регіонів, на думку респондентів, в Україні вирізняється Захід (так вважають 48% опитаних) та Схід (29%). Цікаво, що майже 46% опитаних на Західній Україні погодилися з тим, що вони більшою мірою відрізняються від інших.

Перебуваючи у Тернополі, я побачив наскільки люди більше переймаються питаннями розвитку тих місць, де вони проживають: будинків, вулиць, районів. Навіть не на рівні місцевого самоврядування, а на власному побутовому. І результати останніх місцевих виборів це теж демонструють: Тернопільська область виявилася однією із найактивніших і 45% громадян все ж відвідали виборчі дільниці. В Одеській області людей проголосувати прийшло на 10% менше - 35% загалом.

Мої враження від Тернополя були дуже яскравими. Так, була гарна погода, було літо і все для мене там було новим та небаченим до цього. Але є те, що, можливо, заміряти та висловити цифрами не вдасться - це щастя в очах людей. Різного віку та статку. Люди були усміхнені, спокійні, вони проживали своє життя та отримували від цього задоволення. Я бачив це у парках, коли спостерігав за їхнім спілкуванням, у крамницях, у кафе та усюди, де бував. Можливо щасливі люди тяжіють до Тернополя і зробили його таким комфортним. А можливо завдяки тому, що місто надає гарні умови для співіснування, воно робить людей такими щасливими. Я ще не розібрався. Жартую.

Можливо один із найоб'ективніших показників, який варто було б все ж проаналізувати - це перевірка статистики злочинності в обох областях. Думаю, це один із показників, на який треба звернути увагу, щоб зрозуміти, чи моє враження від Тернополя не є оманливим. Тож я звернувся до статистики злочинності за останні 10 років і побачив, що все ж у Тернопільській області цей показник є у два рази меншим за середній по Україні. В Одеській області, на жаль, він є подекуди навіть вищим.

І все ж між Заходом і Півднем існують міцні особисті зв'язки, що можуть сприяти руйнуванню стереотипів. Ось дивіться. Звичайно протягом шести років після Революції гідності Україна проводить широкомасштабні реформи, спрямовані на зміцнення демократичного врядування та підзвітності. Проте, попри значний прогрес у таких сферах, як запобігання і протидія корупції, державні закупівлі та децентралізація, у країні зберігається тривожно низький рівень довіри до владних інституцій. В Одесі він подекуди сягає 70%, за даними дослідження ПРООН.

Опитування "Кальміуської групи" засвідчує, що дві третини населення (66%) мають особисті зв'язки (родичів, друзів, колег, сусідів та інших знайомих) з людьми із Західної України. Наприклад, попри окремі розбіжності, наразі 88% населення загалом вважають за необхідне будувати Європу в Україні – впроваджувати європейські стандарти та підвищувати рівень життя в Україні до європейського. Це може бути сильним єднальним фактором для всієї країни.

Я провів у Тернополі три чудових дні. Для мене мандрівки Україною — це досі про відкриття та просвітництво. Може тому, що я вже побував у 23 країнах світу, а все ще не мав змоги відкрити для себе половину регіонів України. Це дуже велике упущення, і я бажаю усім нам якомога краще пізнати свою країну. Мандрівки з однієї частини України до іншої особливо запамятовуються, бо дозволяють зрозуміти, наскільки невідомою та рідною одночасно може бути Україна для кожного з нас. Я їхав до Одеси й хотів скоріше торкнутися моря, відчути ногами морське узбережжя. Але Тернопіль настільки приголомшив своєю добротою, взаємоповагою та довірою, що хотілося це неодмінно забрати із собою.

Думаю, мені це все ж вдалося.