Олена. Маю родичів у Сибіру. Не те щоб особливо були близькі, але вітали одне одного зі святами, періодично підтримували відеозв'язок. Коли почалася війна – від них не було жодної звістки. Я навіть подумала, що їм, мабуть, соромно мені писати чи дзвонити. Вирішила проявити ініціативу. Вони ж , зрештою, не військові, а цілком цивільні люди.
Написала, що дуже страшно, що ніхто цій війні не радий, але й здаватися не збирається. А у відповідь отримала … поради не переживати. Мовляв, армія мирних не чіпає, скоро все закінчиться, треба тільки дочекатися. Ну і щоб стереглася націоналістів, які стріляють по своїм, відбирають в людей транспорт, порушують гуманітарні коридори і чинять усілякі провокації.
Коли я почала заперечувати, мені дещо поблажливо повідомили, що я не винна, бо не маю джерел перевіреної інформації, а от у них – репортажі про всі події з перших рук. Я заперечувала, що живу тут, керуюся не зображенням з телевізійного екрану, а власним досвідом та розповідями особисто знайомих людей з багатьох українських міст: Одеси, Миколаєва, Харкова, Маріуполя, Херсону… Але у відповідь чула лише «а от у нас в новинах сказали» та «не хвилюйтеся».
Ми не спілкувалися приблизно місяць. Потім, під час нічного обстрілу, я не витримала. Сфотографувала свою дитину, яка ночувала в коридорі на підлозі , та надіслала їм фото. Подивіться, що робить ваш «русский мир». Цього разу тон відповіді був вже іншим. Мовляв, важко це все і дуже шкода, але винно керівництво вашої держави, яке підтримувало фашизм. А ще винна Америка. І Європа, яка «лежить під Вашингтоном». В Росії багато ворогів, але труднощі долати не вперше. Якщо вже так склалося, краще нам поки не обговорювати цю тему, поки «історія не розставить все по своїх місцях».
Не думаю, що найближчим часом нам є сенс спілкуватися. Люди живуть у якійсь абсолютно паралельній реальності. Раніше ми намагалися у розмовах не торкатися політичних питань, обговорювали побутові теми. Я гадала, що більшість росіян просто аморфні та аполітичні. Тобто вони змушені в умовах своєї держави дотримуватися певних правил зовнішньої поведінки, але в глибині душі все розуміють, може навіть іронізують. Зараз бачу, що певна частка населення РФ цілком щиро вважає, що Україна звернула «кудись не туди» і її потрібно повернути під своє крило. Якщо ж ми цього не розуміємо - то нам же гірше.