Формально між чоловіками та жінками встановлені рівні права та обов'язки. Проте в побутовому житті дискримінація за статевою ознакою спостерігається дуже часто. Наприклад, жінок не хочуть брати на роботу через наявність маленьких дітей (чи ймовірність того, що вони з'являться). А якщо жінка заробляє більше чоловіка, то йому можуть дорікнути за те, що його дружина шукає де заробити гроші, а він засів вдома. Навіть у випадку, коли такий розподіл обов'язків ухвалений в парі за взаємною згодою.

Однак коли говорять про факти дискримінації за статевою ознакою, частіше постає «жіноче питання». Бо приклади такого явища лежать на поверхні й стали темою суспільних обговорень. Зокрема, треба вирішити проблему гендерних стереотипів. Вони лежать в основі таких негативних явищ, як домашнє насильство, гендерно-обумовлене насильство, сексизм, різні форми дискримінації.

Щоб подолати будь-які проблеми, правильніше буде почати з подолання їх причин, а не витрачати безліч вагомих ресурсів на подолання негативних наслідків. Питання формування гендерної чутливості повинно ставитися під номером один. Без цього складно буде подолати гендерні стереотипи, впровадити реформи в цій галузі. Але виникає питання, як цю чутливість підвищити, з чого починати та як це пропагувати.

Національний план дій на виконання зауважень комітету ООН з питань ліквідації дискримінації щодо жінок звертає увагу на те, що необхідно переглянути шкільні програми. Треба перевірити їх на наявність відображення гендерних стереотипів та сприяти усуненню цих підходів до хлопчиків і дівчаток. На сьогодні в Україні вже запроваджена антидискримінаційна ініціатива шкільних підручників. Хоча виникає питання, з якого саме віку треба проводите такі навчання.

Фрази на кшталт «Ти ж хлопчик» та «Ти ж дівчинка» середньостатистична людина чує протягом усього життя. Вони лунають при виборі гуртків у шкільному віці, їх чути, коли постає питання обрати ту чи іншу спеціальність, коли вирішується, хто робитиме кар'єру – а хто залишиться вдома й буде опікуватись вихованням дітей. Важливо побудувати таке суспільство, яке буде вільним від обмежень та стереотипів з приводу того, з якою статтю народилась дитина. Де будуть рівними не тільки права, а й можливості.

Багато у вирішенні цих питань лежить на законодавцях, від їх політичної волі та гендерної чутливості. Ці якості варто розвивати, бо подекуди через брак досвіду можна навіть не усвідомити, що чиїсь права порушуються. Із законодавчої точки зору, права чоловіка та жінки абсолютно рівні. Але зараз важливіше вирішити питання стереотипів, які формувались протягом багатьох років. Саме вони не дають жінкам повноцінно реалізувати свої можливості.

З грудня 2018 року Одеське регіональне управління юстиції проводить гендерну правову експертизу нормативно-правових актів, які надходять до нього. Експертиза допомагає визначити, чи все відповідає нормам закону. За його підсумками Одеській області є чим пишатися: за рік моніторингу не було зафіксовано жодного порушення. Всі нормативно-правові акти, які подавались на реєстрацію, успішно пройшли експертизу. Державні структури регіону, при розробці документів, враховують питання рівних прав та можливостей.

Створення рівних можливостей є частиною міжнародних зобов'язань України. З 2014 року сформувався дуже стійкий тренд, спрямований на їх виконання. Зростає кількість жінок в політиці, їх стає більше в секторі безпеки та оборони, навіть в статусі, коли держава знаходиться в стані війни. В 2018 році була затверджена низка нормативних актів, які сприяли забезпеченню цих прав. Зроблено багато, але це не значить, що треба зупинятись на досягнутому.

За даними Міністерства соціальної політики, в нашій країні у 2018 році було виявлено 38 порушень з питань гендерної рівності. Вони стосувались не тільки жінок, а й чоловіків. В 2019 році таких звернень було вже зафіксовано 40. Але це не означає, що з рівними правами ситуація стала гіршою. Соціальна активність всіх прошарків суспільства, зокрема жінок, сприяла приверненню уваги до існуючих проблем. Якщо суспільство не буде боротись за свої права самостійно, в органів влади не буде мотивації їх забезпечити.

Зростає активність, але реальних порушень набагато більше. Працюють стереотипи, які не дають скаржитись як жінкам, та чоловікам. Останнім, наприклад, соромно наважитись повідомити про домашнє насильство, хоча такі випадки теж фіксуються. Змінилось ставлення місцевого самоврядування до питань з дискримінації, але є чимало порушень в регіонах, які треба відслідковувати безпосередньо на місцях.

Ці питання зобов'язані вирішувати органи місцевого самоврядування в селах, районах, територіальних громадах. Однак не всюди наявні спеціалісти, які орієнтуються в темі. Це вирішується спеціальними навчаннями, але поки в Україні не створені універсальні норми, що сприятимуть регуляції гендерного балансу. Тому необхідно напрацювати механізми та рекомендації, які в подальшому допоможуть здійснити якісні реформи існуючої системи.