Посилення глобальної конкуренції перетворило сучасні ЗМІ на потужний інструмент для досягнення переваг у політичній, економічній, військовій, соціальній, духовній та інших сферах, що є, власне, онлайн-формою військових дій, економічних санкцій та політичної ізоляції.
Сьогодні в європейському контексті підтримка популізму знаходиться у площині питань глобалізації, соціальної нерівності та захисту навколишнього середовища. Замість того, щоб шукати реальні шляхи розв'язання цих проблем, політики та громадяни часто звинувачують мігрантів, державні установи, бюрократію, та інші чинники, які нібито уособлюють "суспільного ворога". Але крім економічних та культурних причин, які можуть бути помітними, підтримка популізму може також виникати через когнітивні помилки, відсутність у людей критичного мислення або ірраціональність у прийнятті рішень. Наприклад, нещодавно британська газета The Guardian
опублікувала результати широкомасштабного дослідження популізму в 19 країнах. Дослідження виявило зв'язок між відсутністю критичного мислення та вірою людей у необґрунтовані речі. Тож люди, які, як правило, не застосовують критичного мислення у повсякденному житті, схильні підтримувати тих політиків, які обіцяють нереальні речі.
Інша проблема полягає в тому, що в поляризованому політичному середовищі громадяни стикаються з різними суперечливими уявленнями про реальність, і їм стає все важче розрізняти неправдиву та правдиву інформацію. Своєю чергою, замість глибокої, аргументованої дискусії, популісти використовують маніпулювання та поширення дезінформації. Тут термін "дезінформація" використовується у значенні спотвореної, неправдивої, навмисно модифікованої інформації, спрямованої на досягнення певного психологічного впливу. Організація
First Draft, що перевіряє інформацію на правдивість,
також зазначає, що "хоча "факти" та "істина" можуть виглядати однаково, вони, однак, можуть стати об'єктами різних уявлень про інформацію: наприклад, "те, що ми знаємо", проти "того, що вони нам не говорять", або офіційна статистика проти неофіційного відкриття".
Ален Даллес у "Ремеслі розвідки" зазначає, що в демократичних країнах важко налагодити розповсюдження стратегічної дезінформації у ЗМІ, оскільки для цього потрібна інтенсивна співпраця усіх державних органів та висока секретність. Ця ситуація спрощується лише у воєнний час, коли відкриваються додаткові інструменти впливу. Тоді як в автократіях з централізацією влади та повним урядовим контролем над ЗМІ набагато простіше створити інфраструктуру, орієнтовану на розповсюдження дезінформації.
Проте, західні демократії сьогодні перебувають під тиском все більш досконалих методів розповсюдження фейків через медіа. Зокрема, вже зараз помітна тенденція до включення фейкових наративів до нейтральних повідомлень, де їх важко помітити. Це допомагає вкорінити їх у свідомості людей для подальшого використання при несвідомому прийнятті рішень. Враховуючи, що для глобалізованого світу ЗМІ стали не лише домінантним, але часто єдиним джерелом інформації, діяльність з розповсюдження дезінформації у ЗМІ, відкриває сприятливі можливості для збільшення масштабу її впливу та тривалості взаємодії людей із неправдивими новинами. Це дозволяє використовувати нові та вдосконалювати наявні емоційні, інформаційні та психологічні методи впливу. Вони дозволяють приспати критичне мислення людей, сприяють розумовій вразливості та, зрештою, досягненню намічених результатів.