ДОЧКИ-МАТЕРІ
Як розподіляються домашні обов`язки у родинах різних поколінь? Чи змінилося щось за останні умовні 50 років?
Епіграф 1. «Домашнє господарство схоже на кросворд, де жінка - по вертикалі, а чоловік – по горизонталі»
Андрій Книшев
Епіграф 2. «Будь-яка жінка, яка розуміє проблеми при керуванні домом, може зрозуміти проблеми, які виникають при керуванні державою»
Маргарет Тетчер
Всі ми виходимо з дитинства у дорослий світ із певним вантажем традицій, рольових моделей, які «підгледіли» у родині та найближчому колі, особливо яскравими враженнями, які вплинули на формування нашого світогляду. Доросле життя згодом вносить свої корективи. Впливають і зовнішні обставини, й усвідомлення власних потреб, які «не вписуються» у попередній шаблон.

Незважаючи на всю повагу до традицій, вони теж не вічні та існують на певному історичному відрізку – коли довшому, коли коротшому. Кожна традиція свого часу мала підґрунтя (економічне, культурне, релігійне тощо). Деякі з них повільно вимирають, деякі – трансформуються у щось нове. Однією з таких традицій, яка поволі змінюється на наших очах, є розподіл домашньої праці. Звичайно, у такий глибоко «сімейній» справі дуже багато залежить від особистих чинників, але все ж таки спостерігаються й певні тенденції.

Регулярні дані, зібрані в 80 країнах 24-годинниковим тижневим щоденникуванням організацією United Nations Statistics Division з 2000 по 2015 роки, прямо підтверджують, що жінки виконують більше половини хатньої роботи по всьому світу. Найбільший розрив між чоловічими та жіночими затратами часу — у країнах, що розвиваються. Найменша різниця в затратах у скандинавських країнах: Швеції, Норвегії, Данії, Нідерландах та Фінляндії. Мінімальний розрив у Швеції: 3.33 год. на тиждень.

Проблема ще й в тому, що значна частина так званої «жіночої» праці (ведення господарства, виховання дітей, догляд за літніми та хворими членами родини) є непомітною, знеціненою, неоплачуваною. Жінці начебто має бути соромно не те що брати гроші, а хоча б теоретично оцінювати свій вклад в грошовому еквіваленті («це ж твої близькі!»). Частина чоловіків або ж не помічають проблему, або просто не відмовляються від «гендерних бонусів». Для України ця проблема тим гостріша, що (очевидно, через бідність) обсяг хатньої праці тут вищий, ніж у інших європейських країнах.

Так, чоловікам теж доводиться працювати у «другу зміну». Але у них на зменшення годин хатньої праці впливає дуже багато факторів: робота, проживання у місті, молодий вік, вищі доходи. У жінок такої кореляції не спостерігається. Єдиний чіткий фактор – години «хатньої» праці можуть зменшитися, якщо суттєво зросла завантаженість на основній роботі. Не одне покоління жінок виховали у переконанні: «Хотіла прав та роботи? Отримай! Але домашні («жіночі») обов`язки з тебе ніхто не знімав».

Заради цікавості (не претендуючи на соціологічну точність) я вирішила поспілкуватися з колегами, родичками та знайомими, які у своєму зрілому (і все ще активному) віці є водночас доньками та матерями. Як розподілялися домашні обов`язки у їхніх родинах? Чи змінилося щось за останні умовні 50 років? Як відрізняється ситуація з огляду на різні покоління?

Ірина. «Мене завжди дратували сентенції з категорії «сучасні жінки стали ліниві: раніше все руками робили, а зараз - повна квартира техніки, та їм все мало». Ну так, в моєї мами була пральна машинка активаторного типу (там руками доводилося все викручувати), а в мене – автомат. І мій тато практично ніколи не готував їжу (хіба що, коли мама лежала в лікарні). Але по-перше – в нього була фізично важка робота, по-друге – ми жили в приватному будинку з городом. Тобто він весною та восени копав цей город, а ще власними руками звів цей будинок, тягав вугілля до печі і ще багато чого.

Тобто, це було якось виправдано. Але ж в багатьох сучасних чоловіків робота теж стала легшою. Ви ж не скажете водію: «Та від чого ти втомився, сидиш весь день, машина возить», а менеджеру: «Та від чого ти там втомився, клавіатуру на комп`ютері натискаючи?» Я вже мовчу, що мамі було бігти до роботи 15 хвилин, а мені їхати годину-півтори в один бік. В постійному режимі це теж стомлює.
Ми з колишнім чоловіком працювали на однаковій роботі (і заробляли однаково), та він був переконаний, що хатня робота - це не його справа. Тобто «допомагав» час від часу, але з таким докорами та зітханнями, що простіше було розлучитися. «Човен кохання розбився об побут» - це про нас. Мені дуже дорікали меркантильністю, але найсмішніше те, що після розлучення стало залишатися більше грошей. Не лише через те, що я економна, а він любив витрачатися на свої хобі.

А головним чином через те, що звільнилося більше часу, який я вже витрачала не на чиєсь обслуговування, а заробляння грошей. Моя донька поки незаміжня. Кар`єра їй цікавіша домашнього господарства. Але я їй завжди намагалася пояснити, що побутові навички ніколи не зайві. Життя повертається різними боками. У мене були періоди, коли я багато працювала і заробляла, вдома фактично відсипалася. Тоді купувала напівфабрикати та готову їжу в супермаркеті, могла викликати клінінг. Були часи, коли жила на умовний «мінімум» , але вільного часу було достатньо.

Тоді готувала набагато більше, шукала, щоб купити дешевше. Люди різні: хтось краще вміє заробляти, а хтось економити. Вміти потрошки і те, і те – це нібито вільно володіти обома руками. Я на власному досвіді зрозуміла, скільки грошей економить та сама «хатня праця». Донька теж це бачить і цінує свої зусилля. Шкода, що не всі чоловіки розуміють.
Якось чула історію про сімейну пару. Чоловік раптом заявив дружині в декреті, що через обставини на роботі грошей буде менше. Та, як любляча дружина, почала «викручуватися». Економила, відстежувала різні акції, більше часу витрачала на приготування їжі, щось з дрібних домашніх потреб робила своїми руками, а не у майстерні.

Через рік чоловік гордо їй заявив, що він зекономив, на авто собі наскладав певну суму, а на їхньому рівні життя це ж зовсім не позначилося, так? От який він молодець! І дуже здивувався, коли дружина образилася за таке приховування. Він просто не зрозумів, що «нічого не змінилося» через те, що дружина витрачала зайву годину, щоб наліпити пельменів, а не відпочити, як могла б. Чоловіки внесок у сімейне життя міряють переважно грошима.

Мама колись від`їздила на пару тижнів зі мною у відпустку. Повернулася, а тато їй з такою гордістю: «Я тут грошей майже не витрачав, бачиш який економний! І куди вони в тебе вічно розходяться?» Те, що мама залишила йому повний холодильник: каструлю супу, голубці та пельмені у морозилці тощо, і йому майже не довелося нічого купляти, крім хліба та молока, якось пройшло повз увагу.

Якщо чоловіки такого не помічають, то змінити ситуацію можна лише за однієї умови – більше залучати їх до цих процесів. Коли донька каже, що не хоче заміж, бо це «рабство», я їй пояснюю: все залежить від людей. У мене є знайомі подружжя, де чоловіки не соромляться і їсти приготувати, і дружині блузку попрасувати. Донька набагато практичніше за мене, але, мабуть, це й на краще в сучасному світі. Принаймні, знецінювати свою працю вона точно не буде».
Зоя: «Насправді, якщо є сумісність у побуті, жити парою у сучасному світі вигідніше. Починаючи від купівлі продуктів у великих упаковках, закінчуючи подорожами за кордон (двомісний номер для кожного з пари вийде дешевше, ніж одномісний). Але якщо немає взаємних почуттів, турботи, поваги - то це ніякими грошима не компенсуєш. Для мене, принаймні. Головне щоб підтримка та турбота були взаємними. Та й жити разом не обов`язково з чоловіком («Бостонський шлюб» - то не обов`язково про секс).

Дівчата-студентки буває втрьох-вчотирьох винаймають житло. А я читала про жінок пенсійного віку, які втрьох оселилися в одній квартирі, інші здавали і на ці гроші жили. Тут головне, щоб не скидати весь тягар побуту на когось одного. Тобто я допускаю таку ситуацію, коли чоловік фінансовий геній, а дружина – природжена домогосподарка, але тоді їй це має якось компенсуватися. Не так вже багато олігархів, які залишають мільйони колишнім та їхнім спільним дітям.

У більшості пар, які я знаю, працюють обоє. В моїх батьків теж так було. Мама по дому робила трохи більше, але батько міг і шпалери поклеїти, і шафу власними руками зібрати. А ще - готував сніданки по суботах, така була в нас родинна традиція. Сім`я – це команда. І вирішувати проблеми повинні разом.

Проблема в тому, що якщо вони вирішили поділити обов`язки : він працює, вона вдома, – жінка ризикує опинитися в дуже неоднозначній ситуації. Історія про «хочеш бути дружиною генерала – виходь за лейтенанта» зараз не така вже й актуальна. В кожного, мабуть, є серед знайомих приклад, як жінка з чоловіком «піднімалися з нуля», а потім він робив кар`єру і знаходив собі молодшу. Тобто жінка вкладалася «тут і зараз», на спільну перспективу, а потім … виявлялося, що це Його перспектива, а вона тут ніби й ні до чого.

Тому, при всій повазі до чоловіка, мені дуже важливо мати власні гроші, власні контакти, професійні зв`язки. Дай боже йому здоров`я, але коли він переконував мене «засісти вдома», я просто запитала: «А якщо з тобою щось трапиться? Навіть не розлюбив-покинув, а просто раптово помер, втратив здоров`я ? Що буде зі мною, а головне – з дітьми?»

Він покрутився, але погодився. Старша донька зараз живе зі своїм хлопцем. Вони поки не дуже заморочуються побутом, можуть і піцу замовити, якщо готувати ліньки. Я сподіваюся, що й надалі все буде добре. А не так, вона - в декрет, а він починає демонструвати «кращі якості» характеру. Спокійна хоча б за те, що в разі чого їй є куди повернутися. Хай поки вчаться на власному досвіді».
Олена Стрельник — докторка соціологічних наук, публіцистка, авторка книги «Турбота як робота: материнство у фокусії соціології».
Олена Стрельник
«Так «історично склалося», що українську жінку переважно цінують як матір-берегиню. Але це такий красивий образ, якщо не міф. Насправді ж материнська праця дуже знецінена. Згадайте звичний для нас вислів «сидить вдома» (майже дорівнює «нічого не робить») про жінку у декретній відпустці.

Є декоративний п`єдестал, є привітання на різні жіночі свята, але практичних кроків із полегшення материнства поки дуже мало. Та й взагалі хатні справи, приготування їжі, допомога при приготуванні уроків, емоційна підтримка – це все неоплачувана праця, цінність якої інколи не усвідомлюють й самі жінки. Бо їм завжди говорили, що це в них просто таке природне покликання, що для них це все легко і необтяжливо.

Якщо ж підрахувати кількість грошей, які економить середньостатистична жінка для родини (куховарка, прибиральниця, няня), то вийдуть дуже солідні суми. Так, можливо, ця конкретно жінка і не готує на рівні шеф-кухаря, але якщо навіть закуплятися в кулінарії, це буде недешево. І не варто говорити про любов та турботу, бо коли він після роботи відпочиває, а вона заступає на «другу зміну», це не про любов, а про експлуатацію.
Варто жінці щось сказати про те, що втомилася у декреті, що не вистачає мізерної державної допомоги, що на наших вулицях незручно ходити з дитячим візочком, то одразу почнеться: «А ти не знала, в якій країні народжувала? Ти для себе народжувала, а не для держави!» Тобто маємо подвійні стандарти між декларативним поетичним звеличенням жінки-матері і буденним ставленням до материнства. Тому замість декларацій краще б подбали про зручні тротуари, пандуси та сповивальні столики у громадських місцях.

Та якщо піклування про дітей держава ще хоч якось підтримує як інвестицію в майбутнє, то догляд за хворими літніми людьми – то взагалі катастрофа. В нас дуже мало подібних сервісів, державі це просто невигідно. В контексті зростання тривалості життя, якщо не буде якихось змін, ми отримаємо додаткове навантаження передусім на жінок. У західній психології вже навіть є таке поняття «сендвіч-покоління» - про жінок, які у певному віці мають турбуватися про своїх ще маленьких дітей і про своїх вже літніх батьків. Вони, мов сендвіч, затиснуті між двома пластами своїх обов`язків.
Я не можу сказати, що в нашій країні нічого не робиться. Є, наприклад, комунальні дитсадки (хоч їх і небагато). Є певні законодавчі ініціативи (пропонується, наприклад, надавати чоловікам 14-денну оплачувана відпустку при народженні дитини). І важливо зрозуміти, що далеко не всі такі зміни потребують серйозних ресурсів.

Наприклад, чи багато коштуватиме компанії зробити дитячий куточок із столиками, стільчиками, олівцями та розмальовками? Або, за бажання мами у декреті, надавати їй якісь короткострокові проекти, щоб вона не «випадала» повністю з робочого процесу? Насправді компанії можуть вносити певні пункти у трудові угоди, запроваджувати перспективні політики. І в підсумки це буде вигідно, бо зменшуватиме плинність кадрів та підвищуватиме мотивацію до роботи.

В певному сенсі, навіть нинішня епідемія Ковіду довела, що дуже багато роботи може виконуватися віддалено, за гнучким графіком тощо. Я сподіваюся, що в майбутньому цей досвід ще відіграє позитивну роль і допоможе батькам поєднувати професійні та сімейні обов`язки.»
І ще кілька цитат від моїх співрозмовниць:
«Чоловіки бувають різні. Комусь і натякати допомогти не треба , а комусь – потрібна «інструкція» та чітке прохання. Другий варіант ще не найгірший. Найгірше – це коли «принципово» ухиляється, або (буває й так) – спочатку погоджується, та все «колись потім». Під час «букетного періоду» таке не завжди роздивишся. Тому я в принципі за те, щоб перш ніж говорити про серйозні стосунки, пожити певний час разом. Ну або (якщо немає планів щодо дітей) просто зустрічатися».
«Хотілося б щоб самі жінки не привчали своїх синів (чиїхось майбутніх чоловіків) до повного обслуговування».

«Знаєте анекдот про замучену жінку, яка раз на тиждень ховалася від всієї родини у кімнату та пила там чай з солодкою булочкою? А коли їй спробувала докоряти, сказала: «Ша, діти, я вам роблю щасливу маму!» Ну так ось, це дуже життєвий анекдот».

«Про дітей – це окрема тема. Коли сучасній жінці закидають, що її життя легше і простіше, ніж у матусь-бабусь, дуже забувають про те, як змінилися стандарти у вихованні дітей. Мене мама змушена була віддати у ясла після року. Скільки було застуд і отитів – то окрема справа. Але прекрасно пам`ятаю, як у вісімдесяті сама залишалася вдома з малою сестричкою, як забирала її з дитсадка тощо. Не від хорошого життя. Зараз за таке опікунські органи цілком могли б і пред`явити. Я розумію, що є всякі маргінальні кола, але здебільшого люди все ж таки вкладаються у своїх дітей. Повірте, це дуже велика робота».

Цінуйте себе! І пам`ятайте, коли змінюється життя, з`являються нові традиції.
Авторка:
Наталя Шевчук
Фото з відкритих джерел.
Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром, Незалежною громадською мережею прес-клубів України та за підтримки Української медійної програми (Інтерньюз)
Інформаційно-аналітичний сайт informer.od.ua є медійним проектом ГО "Інститут політичної інформації".