Мої сусідам довелося ще тяжче – самозахоплювали будинки для прожиття – хто на вулиці Успєнській, хто на Фонтанці. Про це багато писали. У 2015 році я виграла грант від благодійної організації Карітас на відкриття власної справи. Я ж в Авдіївці залишила обладнання, щоб смажити чебуреки, а тут отримала його фактично знову у новому вигляді. Почала працювати на Новому ринку. І от зараз дехто з моїх сусідів з дітьми поїхали до Європи ( до Польщі, Німеччини, Італії, Іспанії). А я не можу все це знову покинути! Залишилася в Одесі, хоча торгівлі зараз майже немає.
Донька підросла, вивчилася на перукаря, але поки проблеми зі здоров'ям, не усюди може працювати, якщо спека. Син ще вчиться. Я, коли їхала, планувала згодом продати своє житло в Авдіївці, заробити щось, докласти і купити в Одесі. Але … немає вже в мене дому. Зараз кажуть буде державна програма компенсації для тих, хто втратив житло. То може згадають і про нас, які втратили його ще вісім років тому? Це було б справедливо.
Серед мої знакомих, які поїхали до Європи, хтось напевне там і зачепиться, хтось повернеться. А я поки що сиджу тут і кличу сюди всіх знайомих та родичів. Звичайно ,якщо людина панікер та не патріот, не розуміє «хто на кого напав», то хай їде кудись подалі, тут від неї користі не буде. Але я залишаюся позитивною. Буває страшнувато, але в глибині душі чомусь переконана , що Одеса як стояла – так і стоятиме. Залишиться непохитною.
Авторка статті вибачається перед тими співрозмовниками, з ким домовлялася, але чиї розповіді так і не увійшли до цього тексту. Матеріалу справді виявилося дуже багато. Переконана, що тема переселенців заслуговує подальшого розгляду, і обов'язково повернуся до неї.