Безробіття: жіноча версія

Особисте. Чотири роки тому я вже сиділа у цій кімнаті - одному з приміщень Суворовського центру зайнятості Одеси. Слухала пояснення інспекторки з працевлаштування, переглядала буклети, заповнювала якусь анкету. Бо тоді, вперше у свої «40+», була безробітною. Не скажу, що якось особливо страждала в той момент. Довгий трудовий марафон із п`ятигодинним сном встиг позначитися на здоров`ї. Але на той момент у мене вже було своє житло і непогана «подушка безпеки».
Тож рішення взяти оплачувану державою паузу «за згодою сторін» було цілком усвідомленим. «Та кому ви потрібні в своєму віці?» - «переконувала» одна з колишніх колег. Однак мій внутрішній голос просто кричав про необхідність змін. Минуло чотири роки, і я знову тут – як спостерігачка та журналістка. Готуюся писати матеріал про безробіття загалом і його «жіночу версію». Бо на власному (і не тільки) досвіді розумію ті «гендернообумовлені особливості», які впливають на українську жінку, її мотивацію при пошуку та виборі роботи.
За даними Міжнародної організації праці, у більшості країн світу жінки мають менше можливостей для участі на ринку праці та меншу зарплатню. Так, за останні два десятки років відбувся серйозний прогрес, однак, за даними 2018 року, на кожні 10 чоловіків, які мали роботу, припадало лише 6 працюючих жінок. Зрозуміло, що ця статистика не враховує великий обсяг репродуктивної та хатньої праці, який «традиційно» покладають на жіночі плечі. Водночас можна спостерігати значні розбіжності показників у різних країнах.
Чим розвиненіша країна – тим менший цей дисбаланс. Якщо взяти до уваги статистичні дані, нашим землячкам, нібито й нема на що особливо скаржитися. У масштабах країни гендерний розрив у працевлаштуванні в різні місяці 2019 року коливався на рівні 20-50 тисяч осіб. Інша справа, що більшість жінок може претендувати лише на невисокооплачувані вакансії. Багато з них лишається за бортом центрів зайнятості, працюючи без трудових договорів. В Одеській області на 1 лютого 2020 року кількість безробітних становила 15, 5 тисяч осіб (інфографіка обласного Центру зайнятості).
Сидячи в коридорі «територіально рідного» центру зайнятості, я встигла поспілкуватися з багатьма людьми та почути різні історії. Якщо співрозмовник-чоловік головним чином орієнтувався на розмір майбутньої зарплатні (графік та час доїзду на роботу хвилювали його набагато менше), то жінка одразу зауважувала, що орієнтуватися лише на гроші можна, якщо в тебе «прикриті тили», а от їй ще дітей забирати з садочка.
Інша моя співрозмовниця розповідала, що кілька років тому змушена була покинути роботу на «Новій пошті» після того, як в дитини виявили епілепсію. Зараз вона знову завагітніла і до ЦЗ прийшла не стільки шукати роботу, скільки просто стати на облік, щоб мати можливість отримувати соціальні виплати від держави. Третя – колись безробітна – сама стала працівницею центру зайнятості.
Ось ще кілька історій (героїні просили зберегти анонімність).
Марина, 26 років. У мене – філологічна освіта, я рік пропрацювала в школі, потім була секретаркою у державній установі. Через реформування потрапила під скорочення. Це мій перший досвід в статусі безробітної. Добре, що працевлаштування було офіційним. Трохи хвилююся, звичайно. Та ще й вік такий, коли багато хто не соромиться питати про особисте життя та дітей. Скажу правду: мене досі ніхто з роботодавців таким не турбував, але обом подругам (одна працює у сфері продажів, а інша – помічником юриста) такі питання ставили. Буває й гірше. Родичка однієї знайомої неофіційно працювала в магазинчику. Завагітніла. Їй дали «допрацювати», але попередили, що назад ніхто чекати не буде. Такі ось справи. Поки що пропонували неофіційну роботу, але з цим потрібно бути дуже обережними. Інспектори у ЦЗ нас попереджали про відповідальність: так можна без виплат лишитися, доведеться повертати. Я вже кілька разів ходила на семінари, раз – на ярмарок вакансій. А ще – хочу підтягнути свої знання англійської та SMM, бо планую працювати у сфері піару та маркетингу. Багато початкової інформації зараз можна знайти безкоштовно в інтернеті (на тому ж Ютубі). А якщо буде потрібно – запишуся на якісь курси. Батьки сказали, щоб я не хвилювалася і не хапалася за першу-ліпшу роботу. Та й виплати з безробіття поки що є, на скромні потреби вистачає. Але я сама не хочу сидіти без діла, тому активно моніторю вакансії та розсилаю резюме.

Світлана, 43 роки. За освітою я математик та програмістка, раніше працювала у різних структурах, зокрема – в Укрпошті, допомагала з бухгалтерією. А потім – різко змінила сферу зайнятості та пішла в журналістику. Працювала трохи на ТБ, на радіо, в газеті. Все було динамічно та цікаво, мені навіть пощастило потрапити на стажування в лондонський офіс BBC. За все життя офіційних та не дуже місць роботи було близько десятка. Кілька разів звільнялася. Здебільшого, коли не складалися відносини з керівництвом. Наприклад, коли мене без попередньої згоди, ніби якусь річ, намагалися «пересунути» з одного крісла-позиції в інше. Але зараз у мене двоє дітей (садочок та молодша школа), тому доводиться це враховувати.

Ксенія, 54 роки. На обліку я стояла ще кілька років тому, потім знялася. Раніше працювала кондитером. Усе подобалося. Але потім почалися проблеми з суглобами, зі спиною. Ходити та навіть просто довго стояти – важко. В центрі пропонували кілька варіантів роботи, але там потрібно було далеко їздити. Не з моїм здоров`ям. В іншому випадку на співбесіді прямим текстом сказали, що хочуть когось молодшого (хоча у вакансії про вік не йшлося). Та й взагалі більшість офіційних вакансій в ЦЗ (принаймні, для жінок) мало кого можуть зацікавити. Основні мої проблеми при пошуку роботи, були навіть не через стать, а через вік та стан здоров`я. Чоловік вже на пенсії та трохи підробляє, йому простіше. А я – знайшла невеличкий неофіційний підробіток вдома і почала «працювати бабусею».

Це – окремі історії. А що нам каже статистика? Дякую Суворовському районному Центру зайнятості Одеси за таку інформацію:
Протягом січня - грудня 2019 року його послугами скористалось 2125 осіб, які мали статус безробітних. Станом на 01.01.2020 року на обліку в центрі зайнятості Суворовського району перебувають 668 безробітних осіб, із них – 460 жінок, тобто 69 %.

Професійно-кваліфікаційний склад безробітних громадян залишається без змін – понад три чверті від загальної кількості безробітних складають службовці – 1712 осіб (1191 жінка), 368 – це робітники (86 – жінки), 45 – особи без професії ( 25 жінки).

В січні - грудні 2019 року спеціалісти центру зайнятості Суворовського району працевлаштували 1543 особи, з них – 912 жінок.

Для додаткового стимулювання мотивації до праці, матеріальної підтримки безробітних та інших категорій осіб організовані громадські та роботи тимчасового характеру, в яких взяли участь 259 осіб, з них 221- жінки (85%).

Для зменшення професійно-кваліфікаційного дисбалансу на ринку праці центр зайнятості Суворовського району здійснює профорієнтаційне та профконсультаційне обслуговування незайнятих громадян і шкільної молоді, пропонує професійне навчання.

В січні – грудні 2019 року 334 безробітних, серед яких – 251 жінка (75%), проходили професійне навчання за направленням служби зайнятості. З них на базі Одеського Центру професійно-технічної освіти – 104 особи, з них – 78 жінок (75%).
Пріоритетним серед жінок у 2019 році було навчання за такими професіями: оператор котельні – 9 осіб, перукар -6 осіб, адміністратор – 7 осіб, обліковець з реєстрації бухгалтерських даних – 6 осіб, кухар – 5 осіб, кравець – 5 осіб, манікюрник – 5 осіб, швачка – 3 особи, кондитер – 2 особи, візажист – 2 особи. Започаткували власну справу 6 жінок у таких видах діяльності: діяльність туристичних агентств, денний догляд за дітьми, діяльність у сфері архітектури, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, діяльність у сфері права, ремонт і технічне обслуговування електричного устаткування.

Як переконує директорка Суворовського районного Центру зайнятості міста Одеси Ірина Єзерська, нашим землячкам нема особливо на що жалітися. «Якщо людина – висококваліфікований професіонал, то неважливо, чоловік це чи жінка, – запевняє вона. – Та навіть законодавством забороняється вказувати стать у вакансіях. Інша справа, що сама жінка може не захотіти піти керувати машинним краном. Але вибір є, наші кар`єрні радники завжди готові надати потрібну консультацію. Жінки – не єдина вразлива група. Те саме можна сказати про молодь або передпенсійний вік. Але молоді люди зараз прогресивні: вчать іноземні мови, опановують комп`ютерні програми. І нам потрібно брати з них приклад, щоб знайти своє місце у сучасному світі».
Що ж, наявність самих можливостей – це непогано. Однак важливо скористатися ними. Варто зазначити, що за останнє десятиліття тема жіночого безробіття стала основою для ряду вітчизняних наукових робіт та статей. Цитувати їх всі навряд чи доцільно, тому наведу кілька тез з аналітичної записки, підготованої Центром економічної стратегії за підтримки Фонду Відродження та посольства Швеції в Україні у 2019-му році.

« В Україні, як і в більшості європейських країн, рівень зайнятості жінок суттєво нижчий за рівень зайнятості чоловіків. Цей розрив спричиняють нерівність доходів чоловіків та жінок, законодавчі обмеження, структура економіки, можливості догляду за дітьми, вплив культури та особливості державної політики. Дослідження показало, що в Україні іншими вагомими причинами незайнятості жінок є нестача необхідних навичок та досвіду, законодавчі обмеження щодо зайнятості жінок у певних галузях, гендерні стереотипи з боку роботодавців та суспільства, брак привабливих робочих місць, особистий вибір жінки та проблеми зі здоров'ям.

Зайнятість жінок відрізняється від зайнятості чоловіків, адже в жінок є додаткові обмеження. По- перше, це культурні й історичні норми та стереотипи, через які жінки змушені займатися неоплачуваною роботою у домогосподарстві більше за чоловіків, тому жінки працюють менше годин або не працюють взагалі … По-друге, жінкам біологічно притаманні функції дітонародження та грудного вигодовування, тому матері вимушені брати перерву від роботи принаймні на деякий час після пологів. Навіть коли діти дорослішають і не потребують материнського догляду, саме жінки традиційно продовжують доглядати за ними.

Залучення більшої кількості жінок до робочої сили може мати значний вплив на економічне зростання. Згідно з нашими розрахунками, українська економіка може отримати від 7,5 до 23,6 млрд доларів США від збільшення кількості жінок у робочій силі.

Для досягнення цієї цілі ми пропонуємо такі зміни у державній політиці: створення більшої кількості привабливих можливостей догляду за дітьми, скасування законодавчих обмежень на працю жінок у окремих галузях та у певний час, стимули для створення більшої кількості робочих місць із можливістю працювати дистанційно і неповний робочий день, допомога жінкам в отриманні нових навичок, щоб повернутись до ринку праці, боротьба із гендерними стереотипами у суспільстві, дискримінацією з боку роботодавців».

Особисте. Чотири роки тому я так і не знайшла роботу через місцевий Центр зайнятості. Але спілкування з інспекторкою залишило позитивне враження. Вона з розумінням поставилася до кількох моїх поїздок на журналістські тренінги (бо це якщо і не прямий пошук, то підтримка зв`язків у професійному середовищі), одного разу через це навіть перенесла на кілька днів нашу чергову зустріч … «Професійна перерва» дала можливість, нарешті, пройти медобстеження (до того я не була на лікарняному років двадцять) і лікування. А значною мірою – попередити професійне вигоряння. Зараз я – фізична особа-підприємець і одночасно працюю над кількома проектами. Життя триває …
Авторка
Наталя Шевчук
Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром, Незалежною громадською мережею прес-клубів України та за підтримки Української медійної програми (Інтерньюз)
Інформаційно-аналітичний сайт informer.od.ua є медійним проектом ГО "Інститут політичної інформації".