10.11.2022
Як розпізнати національні акценти кремлівської пропаганди?
Цього року Україна вразила світ не лише потужним збройним опором російським загарбникам, а й тим, що переломила ставлення до себе в інформаційному полі. Вона багато в чому зуміла розвінчати ті наративи, які десятиріччями плекала кремлівська пропаганда. Звичайно, той «інформаційний продукт» мав кілька «ринків збуту»: внутрішній споживач, країни колишнього СРСР та світова спільнота (недарма ж до лютневого вторгнення вона поширювалася 40 мовами в 160 країнах світу). Хоча методи кремлівської пропаганди не можна назвати особливо вишуканими, але масового охоплення їй ніколи не бракувало.
Росія не шкодувала сил та коштів на формування проросійського лобі в інших державах. З цієї точки зору цікаво порівняти досвід таких пострадянських країн як Україна, Грузія та Молдова. Адже їх об'єднує не лише спільне радянське минуле, але й наявність проросійських невизнаних анклавів на своїй території. Подібна можливість у журналістів з трьох країн була нещодавно під час Міжнародного симпозіуму «Протидія цифровій пропаганді», який відбувся в Кракові (тут кілька слів подяки Міжнародній медіа-академії IMA та ГО «Інтерньюз-Україна»).
Росія не шкодувала сил та коштів на формування проросійського лобі в інших державах. З цієї точки зору цікаво порівняти досвід таких пострадянських країн як Україна, Грузія та Молдова. Адже їх об'єднує не лише спільне радянське минуле, але й наявність проросійських невизнаних анклавів на своїй території. Подібна можливість у журналістів з трьох країн була нещодавно під час Міжнародного симпозіуму «Протидія цифровій пропаганді», який відбувся в Кракові (тут кілька слів подяки Міжнародній медіа-академії IMA та ГО «Інтерньюз-Україна»).
Розповіді закордонних колег містили чимало цікавого. Наприклад, багато хто з наших земляків-українців з подивом дізнався, що до 24 лютого 2022 року російський пропагандист Володимир Соловйов був цілком медійною персоною на молдовському телебаченні.
Анастасія Нані
– Приблизно 70% населення Молдови саме телебачення вважає зараз першим джерелом інформації, – розповідала Анастасія Нані, віце-директорка Центру незалежної журналістики Молдови. – При цьому з 5 найпопулярніших тб-каналів чотири постійно ретранслювали програми з Росії, із Соловйовим включно. Зараз його та інших російських пропагандистів прибрали з ефіру. Але певний пропутінський дискурс все ще залишається. У нас все ще діють три, скажімо так, московські канали, чиї працівники отримують зарплатню в 3-4 рази вищу, ніж інші. Так, вони готують окремий контент по Молдові. Але при цьому, коли йдеться, скажімо, про біженців з України, то якось оминають момент, звідки ці біженці взагалі взялися.
Крім того, нинішнє законодавство забороняє пропаганду у новинах. Але залишається величезний пласт російських серіалів (про СРСР, Велику Вітчизняну війну), які формують певну суспільну думку. А ще – багато розважальних програм на зразок «Давай одружимося» чи «Поїдемо-поїмо». Вони досить якісні та популярні. І от там начебто ненароком показують учасників, які їдуть до «російського Криму», поступово проштовхується думка, що так і має бути, все нормально. Так, є й джерела чесної інформації, відсоток їхньої популярності поступово зростає, але роботи ще дуже багато. Особливо враховуючи, що в Молдові є практично російськомовні регіони.
Як розповідали інші учасники молдовської делегації ще одним джерелом російського впливу в Молдові залишається церква. Адже саме цей інститут, згідно опитувань, користується зараз найбільшою довірою громадян (наступні позиції посідають армія, місцеві мерії та масмедіа). При цьому до церков «румунського» патріархату належить лише 5-10% вірян, основна частина – до російського. Проросійські налаштовані батюшки розповідають своїй пастві про розпусний Захід або натякають, що чинний президент Молдови Майя Санду незаміжня, тож якщо сім`ї немає, то й з керуванням державою не впорається.
Як розповідали інші учасники молдовської делегації ще одним джерелом російського впливу в Молдові залишається церква. Адже саме цей інститут, згідно опитувань, користується зараз найбільшою довірою громадян (наступні позиції посідають армія, місцеві мерії та масмедіа). При цьому до церков «румунського» патріархату належить лише 5-10% вірян, основна частина – до російського. Проросійські налаштовані батюшки розповідають своїй пастві про розпусний Захід або натякають, що чинний президент Молдови Майя Санду незаміжня, тож якщо сім`ї немає, то й з керуванням державою не впорається.
Не обходилося й без фейків у соцмережах та тг-каналах. Так, у 2020-му, напередодні президентських виборів, поширювалися чутки, нібито Майя Санду досягла таємної угоди з Ангелою Меркель. І якщо Санду стане президентом, то до Молдови впустять 30 тисяч сірійських біженців. Зараз, після початку російсько-української війни, один з найбільш популярних пропагандистських наративів полягає в тому, що «колективний Захід» та США зокрема намагаються втягнути Молдову у політичний конфлікт. І, якщо не «дружити» з Росією, то на території країни теж розгорнуться бойові дії.
Інфляція в країні (почалася ще за часів ковідної пандемії і продовжується досі) теж стає приводом для економічних та політичних спекуляцій. На думку наших колег, Молдова потребує не лише журналістського спротиву, а певних навчальних матеріалів для шкіл та університетів та НКО. Важливо виховувати здатність до критичного мислення, пошуку альтернативних джерел інформації та розпізнавання фейків. Зрештою молодь, для якої другою мовою стає не російська, а англійська, демонструє більшу стійкість до лозунгів російської пропаганди.
Інфляція в країні (почалася ще за часів ковідної пандемії і продовжується досі) теж стає приводом для економічних та політичних спекуляцій. На думку наших колег, Молдова потребує не лише журналістського спротиву, а певних навчальних матеріалів для шкіл та університетів та НКО. Важливо виховувати здатність до критичного мислення, пошуку альтернативних джерел інформації та розпізнавання фейків. Зрештою молодь, для якої другою мовою стає не російська, а англійська, демонструє більшу стійкість до лозунгів російської пропаганди.
Якщо аналізувати ситуацію в Грузії, то за розповідями членів грузинської делегації , серед місцевих ЗМІ звичайно спостерігається поляризація думок між проурядовими та опозиційними джерелами. Але при цьому можна стверджувати, що навіть проросійські канали намагаються враховувати думку глядачів та співчувають народу України. Критика здебільшого стосується дій українського уряду та його західних партнерів. Багато в чому це пояснюється місцевими політичними реаліями.
Адже колишній президент Грузії, а нині в'язень Міхеіл Саакашвілі встиг зарекомендувати себе і як грузинський, і як український політика, а частина його прихильників досі проживає та працює в Україні. Тому тут вже діє принцип «друзі наших ворогів – наші вороги». Крім того, у грузинському суспільстві намагаються підігрівати образу на той факт, що на відміну від України та Молдови Грузія так і не отримала статус кандидата у члени ЄС, хоча відповідні реформи там почалися значно раніше. При цьому популяризуються фейк, ніби то Захід хоче, щоб Грузія відкрила «другий фронт» проти Росії.
Адже колишній президент Грузії, а нині в'язень Міхеіл Саакашвілі встиг зарекомендувати себе і як грузинський, і як український політика, а частина його прихильників досі проживає та працює в Україні. Тому тут вже діє принцип «друзі наших ворогів – наші вороги». Крім того, у грузинському суспільстві намагаються підігрівати образу на той факт, що на відміну від України та Молдови Грузія так і не отримала статус кандидата у члени ЄС, хоча відповідні реформи там почалися значно раніше. При цьому популяризуються фейк, ніби то Захід хоче, щоб Грузія відкрила «другий фронт» проти Росії.
Натія Купрашвілі
– Грузинські медіа дуже активно залучилися до висвітлення війни в Україні, - прокоментувала Натія Купрашвілі, СЕО Центру журналістських ресурсів Грузії. – Перші 2-3 місяці з них починався буквально кожен випуск новин, та й зараз тема лишається актуальною. Слід зауважити, що перші тижні в нашій країні також побоювалися повторення російського вторгнення, як у 2008, коли були окуповані Абхазія та Південна Осетія. Зараз таких побоювань немає, але навіть найбільш проросійські канали мусять рахуватися з аудиторією ( відверто підтримують Росію не більше 10% глядачів та читачів). Тому меседжі здебільшого виглядають таким чином: український народ – молодці, а от Зеленський – поганий. Зеленський поганий, але у цій війні має виграти. І так далі.
Якщо подивитися на пересічних грузинів в магазинах чи громадському транспорті, вони зараз навіть більше налаштовані проти Росії та росіян ніж у 2008. Частково це пов'язане ще й з тим, що після початку мобілізації в РФ ми спостерігаємо значний приплив громадян Росії. В декого це викликає занепокоєння. Грузинська церква, слава богу, в нас православна, але незалежна. Тому останнім часом багато служб у храмах завершуються молитвою про те, щоб Україна виграла цю війну. Можуть бути проросійські винятки, але то вже індивідуально.
Якщо говорити про російську пропаганду, то вона у нас дещо диференційована. Наприклад, мешканців Абхазії переконують, що якщо Україна виграє війну в Росії, то після цього Грузія піде повертати Абхазію військовим шляхом. Втім не на всіх це впливає. Зараз частина абхазців навпаи намагається отримати грузинські паспорти, щоб уникнути потенційної мобілізації.
Щодо російського контенту він був і є присутнім на грузинському ТБ ( воно поки лишається найвпливовішим джерелом інформації, хоча популярність інтернету і зростає з року в рік). Так , російські шоу та серіали перекладали грузинською мовою, але зовсім відмовитися від них не було можливості.
Після початку повномасштабного вторгнення в Україну частина донорів переключилися на неї, тому незалежним медіа працювати стало важче. Але багато хто працює не лише за гроші, а й за ідею. Є цікаві проекти наприклад аналіз російських новин (що вони пишуть про Грузію) або створення мобільного додатку-гри, яка допомагає розпізнавати фейки.
Через зрозумілі обставини українським журналістам було надано найбільший за часом блок, аби розповісти про свою роботу з викриття російських фейків. Для закордонних колег то було цікаво, але в цій статті навряд чи має сенс повторюватися – досить погортати стрічку новин.
Зрозуміло, що через відсутність офіційних російських новин ці фейки більш активно розповсюджувалися у телеграм-каналах, тік-тоці, а останнім часом ще й у твіттері. Багато хто з одеситів та мешканців регіону згадає такі приклади: від розгону панічної атаки «відключіть геолокацію на телефонах» до розповідей про шалені черги за хлібом чи ППО на даху Музкомедії.
Інформаційна війна – справжня війна. Тому так важливо розуміти її цілі та методи, щоб навіть за нібито поодинокими та непов'язаними фактами бачити цілісну картину. Як стверджував американський філософ та психолог Ерік Хоффер : «Пропаганда не дурить людей; вона просто допомагає їм дурити себе». Тому, перш ніж пояснювати це аудиторії, важливо відрефлексувати із самим собою.
Авторка:
- Наталя Шевчук
Інформаційно-аналітичний сайт informer.od.ua є медійним проектом ГО "Інститут політичної інформації".