Особливості регіональної журналістики: чим Одеса відрізняється від Європи?
В Одесі зареєстровано понад сто засобів масової інформації різних видів. Частина з них має сталу аудиторію, якісний авторський контент і штат професіоналів. Чималий відсоток представлені своєрідними «сайтами-привидами» де незрозуміло, хто в них власник, чиї інтереси вони обстоюють та хто над ними працює.

Осередком серед цих медіа стояли видання, які фінансувалися з державного та місцевого бюджетів. Внаслідок медіареформи частина таких видань стала працювати в нових форматах, але так сталося далеко не в усіх випадках. Так в Одесі, наприклад, припинала свою діяльність одна з найстаріших газет регіону «Одеський вісник», яка фінансувалася міською радою.
«Державні» радіо, газети та телеканали пішли у «вільне плавання
Наприкінці 2018 року органи місцевого самоврядування вийшли із складу засновників багатьох українських медіа. Таким чином, Україна остаточно виконала зобов'язання перед ПАРЄ, яке взяла в ще в 2005 році.

Адже ЗМІ, які фінансуються державними органами влади, дуже часто відчувають на собі політичний тиск, що не дозволяє їм бути упередженими та об'єктивно подавати інформацію. Медіареформа передбачає, що це стимулюватиме місцеві засоби інформації шукати нові джерела заробітку.

«Державні» радіо, газети та телеканали пішли у «вільне плавання» й більше не залежать від політичних перипетій.
«Комунальні та державні засоби масової інформації історично використовувалися в Україні як адміністративний ресурс, на що постійно звертали увагу багато європейських організацій. Не може бути жодної дискримінації медіа, адже державні ЗМІ отримували фінансування з бюджету, були під впливом посадових осіб, що викликало поширення джинси й порушення журналістських стандартів. А приватні медіа заробляли на своє існування самотужки, й продовжують це робити», - говорить медіа-юрист Олександр Бурмагін.

Олександр Бурмагін
У реформі засобів масової інформації ми багато в чому спиралися на європейський досвід. Там не можна уявити ситуацію, щоб людина, приходячи до влади, отримувала в своє розпорядження власне «кишенькове» ЗМІ. Україна вже теж почала відходити від такої практики. Проте позбавити політичного тиску колишні державні ЗМІ замало. Адже ті медіа, що перебувають в приватних руках, не завжди мають можливість працювати за європейським зразком.

Ведуча «7 каналу» Тетяна Милимко має великий досвід співпраці з закордонними журналістами. Вона проходила навчання в Естонії, в Талліні, на місцевому телеканалі, стажувалася на ВВС. На її думку, це був дуже цікавий досвід, який важко адаптувати в Україні.
Журналістка зазначила, що часто напрацювання європейської журналістики погано накладаються на українські реалії. Власники багатьох медіа пов'язані з криміналом, і підконтрольні їм ЗМІ, щоб вижити, вимушені обстоювати інтереси свого замовника.

Це ситуація типова для будь-якої української журналістики: неважливо центральної, або регіональної. По суті людина, що хоче працювати в медіа, обирає інвестора, з яким сама поділяє свої погляди на життя. Якщо вони збігаються - журналіст працює, не вступаючи в протиріччя із собою. Але навіть в такому випадку говорити про об'єктивність досить складно.

Європейська журналістика орієнтується на збір пошуку ексклюзивної інформації. Особливо легко це простежити на прикладі роботи репортера «Радіо Свобода» Рікарда Йозвека. Це людина, що спеціалізується на новинах Європейського парламенту, так наприклад саме він найпершим повідомив, що Україні надали безвіз.

Редакція, де він працює, виділяє Йозвеку гроші на відвідування світських заходів, забезпечуючи усім необхідним аж до костюму. Він туди ходить, випиває з політиками, вивуджує всю необхідну інформацію, а потім поширює. Це у Європі вважається повноцінним розслідуванням, якому вчать на різноманітних журналістських майстер-класах.

Окремим пунктом європейських журналістів вчать як подавати трагічні новини, щоб у людей не виникло бажання накласти на себе руки. У них прийнято, що негативної інформації має бути мінімум. В нас подібну ситуацію складно уявити, адже у вітчизяній журналістиці трагічні новини стають темою дня всіх новинних каналів. В Європі не будуть приховувати найрезонансніші події, що відбуваються (та й це неможливо за сучасного технологічного розвитку).

Але вони стараються не висвітлювати ті негативні явища, існування яких ніяк впливає на життя громадян. «Коли ми були в Брюсселі, то футбольні фанати влаштували страйк, трощили все навколо, їх заарештовували. У нас це була б топ-новина, у них її і близько не показали.

На питання: «Як таке можливо?» відповіли що не хочуть, щоб у людей розвивалася депресія. Що трапилося, то і трапилось, поліція контролює ситуацію, значить таку новину показувати не треба. У нас же навпаки женуться за смаженими фактами, викриттями. Коли до нас приїжджав журналіст від ВВС, він дивувався «Як ви тут працюєте?» Для наших журналістів нормально поїхати на зйомку якоїсь культурної спрямованості в театр, а потім відразу ж після цього їхати і знімати перекриття дороги. Хоча і говорили нам, що так заздрять, мовляв у нас багато новин. А ми їм заздримо що вони спокійно можуть дати новину про те, що не працює світлофор
,» - говорить Тетяна Милимко.

Тетяна Милимкo
Більшість новин в Європі налаштовані на позитив, що треба розвиватися, прагнути до кращого
Якщо українські новини покликані жахати, або принаймні викликати якийсь сильний емоційний відгук, в Європі йде суто фактаж. Наприклад, відбувся захід, на якому було запропоновано певні кроки й виділено стільки-то грошей. Зазвичай саме за таким принципом розповідаються новини в регіональних журналістських виданнях Європи.

До того ж, кореспонденти глибоко спеціалізуються на тому, про що вони пишуть чи знімають. Кожен працівник медіа відповідає виключно за свій напрямок, не відходячи кудись в бік. Якщо журналіст ходить на раути випивати щоб роздобути ексклюзивну інформацію, то він спеціалізується тільки на цьому. Він не буде займатися іншими напрямами, на кшталт культури чи кримінальної хронічки, а працюватиме тільки в своїй ніші.

Більшість новин в Європі налаштовані на позитив, що треба розвиватися, прагнути до кращого. Постійно повідомляється, хто відреставрував ту чи іншу історичну будівлю, а не те, що вона зруйнувалася. У них вважається хорошим тоном розповідати про досягнення. Так сидять естонські магнати за столом і міркують, хто скільки грошей виділив на розвиток архітектури, посадку дерев, розвиток дитячого спорту, тощо. У нас подібний стан речей не сильно поширений, оскільки як система загострена не під те, щоб віддавати, а щоб брати.

Звітувати про досягнення, в багатьох випадках, починають хіба що перед виборами. Чимало одеських медіа, незалежно від форм власності, десятиріччями не мали можливості бути об'єктивними та незалежними. Регіональні ЗМІ в більшості випадків не можуть обійтись без інвесторів, які тим чи іншим чином впливають на редакційну політику.

Українська регіональна журналістика потребує системних реформ, які не мають обмежуватися лише роздержавленням певних ЗМІ. Та й сам процес переходу комунальних ЗМІ до інших форм власності супроводжується певними проблемами. Як і чим живуть колишні комунальні медіа, які позитивні зміни принесло (чи може принести) майбутнє роздержавлення читайте в наших наступних матеріалах.
Текст та візуалізація
Павло Колотвін
Марія Шевчук
Made on
Tilda