informer.od.ua
Як «Анна Ярославна» до Франції мандрувала

Зразок сучасної культурної дипломатії України в Європі
Історія зберегла досить уривчасті відомості про Анну Київську, доньку Ярослава Мудрого, на честь якої було названо човен. Серед беззаперечних фактів: київській княжні судилося стати королевою Франції , дружиною Генріха I з династії Капетингів .

Цей шлюб було укладено майже тисячу років тому, але його досі згадують у контексті зв`язків з Європою. Згадаємо хоча б недавню, досить палку суперечку в соцмережах (після спроби Володимира Путіна «привласнити» постать Анни, оголосивши її частиною російської історії).


Але не будемо ухилятися від основної теми. Починаючи з 2012-го року, коли плавуча «Анна Ярославна» вперше взяла участь у великому міжнародному фестивалі вітрильних суден, вітчизняні ЗМІ писали про неї досить регулярно.

Наводили технічні характеристики, згадували носову фігуру, виточена з дерева одеським скульптором Ігорем Івченком, шкодували, що через торішній теракт в Ніцці на морському фестивалі згорнули кулінарний майстер-клас національної кухні … Ми вирішили додати трохи деталей до цих розповідей ( насамперед тих, які тим чи іншим чином стосуються подорожей Європою).

Слід зауважити, що історична реконструкція суден – це своєрідний «клуб за інтересами», який об`єднує справжніх ентузіастів своєї справи. Один з них - капітан «Анни Ярославни» Сергій Рябоконь. Походами на моделях історичних суден він захопився ще у 90-ті роки минулого сторіччя, коли був студентом Одеського інституту інженерів морського флоту. А зараз, працюючи портовим сюрвейєром, теж не відмовляється від свого нестандартного хобі.

«Плавання на моделі історичного судна – це захопливо, але становить десь відсотків двадцять від усієї роботи, - говорить Сергій Рябоконь. - Треба не тільки побудувати і оформити судно, а й потім вирішувати багато організаційних питань: де перебуває, на яку стоянку заходить … Тому інколи я був у складі екіпажу (якщо згадувати про реконструкцію давньогрецької дієри «Івлія»), а інколи просто відповідав за дзвінки та управлінські моменти, супроводжуючи судно на березі (так було у випадку з копією фінікійського судна «Мелькарт»).



Команда може змінюватися від експедиції до експедиції. Серед мореплавців-реконструкторів є бізнесмени, медики, історики, фотохудожники, студенти .

Більшість питань вирішується власним коштом, тому вітається будь-яка спонсорська допомога. Не обов`язково грошима, це може бути деревина, надання місця для ремонтних робіт, якась організаційна підтримка. Наприклад, минулого року, коли команда «Анни Ярославни» збиралася до Франції, завдяки листу департаменту культури та туризму Одеської міськради їх звільнили від сплати консульського збору.

Помножте 30 євро на 17 членів екіпажу і отримаєте пристойну суму. Також була висловлена подяка торгівельній марці «Жменька», Південному оперативному козацькому округу (отаман Володимир Солодських) та ряду приватних осіб. Хоч це і «з миру по нитці» (минулого року таким чином вдалося компенсувати приблизну десяту частину усіх витрат), але підтримка дуже цінна. Особливо у нинішніх умовах, коли знайти спонсорів досить важко.

Може не зовсім коректно згадувати часи СРСР (там були свої ідеологічні та інші проблеми), але, наприклад, згадану вже дієру «Івлія» наприкінці 80-х збудували на Лазарєвській судноверфі під Сочі.
У наступні роки на цьому човні здійснили шість комплексних експедицій шляхами давніх мореплавців (Чорне і Середземне море, вихід в Атлантику) Та й у сучасній Європі дуже розвинене спонсорство для подібних проектів. Там дуже цінують свою історію, а ще – охоче роблять ставку на історичні фестивалі та шоу, які приваблюють сотні тисяч туристів.

Французькі Брест (не плутаємо з білоруським) та Руан, нідерландський Амстердам, німецький Бремерхафен … у цих та інших портах періодично відбуваються масові заходи за участю моделей історичних суден з усіх куточків світу.

Виїзд за кордон завжди був пов`язаний з певними формальностями: приватні чи фестивальні запрошення, наявність фінансів, готельна броня … Довгоочікуваний «безвіз» не означає повної відсутності документів-підтверджень, однак значно спростить долю мандрівників.

Як згадувала прес-секретар експедиції «Анна-Ярославна» Олена Астрахович, минулого року команді кілька разів доводилося їздити мікроавтобусом з Одеси до Києва, години витрачаючи в посольстві. Тепер все буде легше. За словами Сергія Рябоконя, своїм старим «загранником» з шенгенською візою він буде користуватися до наступної весни, а потім оформить біометричний паспорт.

Спеціально так будували – ширина не більше 2,5 метрів. Це дозволяє вільніше пересуватися європейськими шляхами та не витрачати додаткові кошти.
Існують й інші нюанси. Згадувана вже модель «Анна Ярославна» в півтора-два рази менша реальної середньовічної лодії. Не лише тому, що це репліка реального судна, «фантазія на тему», а й тому, що її розміри підганялися під стандартний грузовий трейлер .

«Спеціально так будували – ширина не більше 2,5 метрів, буквально між бортом човна та стінкою трейлера ледь можна палець втиснути, - говорить капітан Рябоконь. – Це дозволяє вільніше пересуватися європейськими шляхами та не витрачати додаткові кошти. Звичайно нашим колегам з ЄС в цьому плані простіше. Внутрішні кордони символічні, пересувайся хоч каналами, хоч на авто. Та й до нас європейці вже понад 10 років їздять без віз, тому нинішню реформу ми сприйняли як хоча б часткове відновлення рівноваги.

А от у нашому вітчизняному законодавстві дуже багато проблем. Я розумію, що з плавзасобами треба бути обережними (пам`ятаєте трагедію, яка в 2015-му відбулася в Затоці – затонув прогулянковий катер і загинуло два десятки людей). Однак , на мою думку, треба краще контролювати, а не просто забороняти. Зараз , за вимогами регістру, простіше взяти готове судно і трохи переобладнати, а от з такими моделями, як у нас , дуже багато бюрократичних проблем. Оформити все за правилами (хоч круїзний пароплав, хоч десятиметровий човен) – дуже дорого. Тому, хоч як не дивно це прозвучить , наша «Анна Ярославна» не має українського прапору. Ходити тут річками і морем в умовах українського регістру ми не можемо – тільки автоперевезення. А от Європі – будь ласка. Там контролюють, щоб був судовий паспорт, мотор, надійний зв`язок, рятувальні жилети … і , практично, все. Тому зараз наша «Анна Ярославна» стоїть в Брестському порту, за цю стоянку платимо 112 євро на місяць, але це все одно зручніше . До речі, коли везли наш човен у Францію, змушені були ще й залишити грошову заставу за нього у Польщі … але ці кошти хоча б обіцяють повернути.

З такими проблемами стикалися й інші українські колеги -реконструктори. Кожен вирішує питання як може. В когось козацький човен використовували під час зйомок історичного фільму, і це допомогло отримувати дозволи. Хтось каже, що простіше вивезти судно в Болгарію і оформити його вже там – під місцевим прапором. Справді, хотілося б, щоб наше законодавство в цьому плані стало лояльнішим – орієнтуючись на європейські норми».

Поки що команда будує наполеонівські плани експедиції на наступний рік. Ще не вирішено: мандрувати річкою Луарою чи системою французьких каналів. В будь-якому разі, такі судна як «Анна Ярославна» викликають чималу зацікавленість в іноземців. А це – зайвий привід розповісти про нашу країну та її історію.

Ця публікація була підготовлена в рамках проекту «Просування реформ в регіони» за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю сайту і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу.
Made on
Tilda